Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина у високому замку" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 74
Перейти на сторінку:
для приголомшеного німецького народу, який іще вчора запевняли, що...»

Вони з Джо зірвалися на ноги.

«...усі радіостанції Райху скасували заплановані програми, замінивши їх піднесеним гімном Партії, Horst Wessel Lied[46], в урочистому виконанні хору дивізії СС Das Reich. Пізніше, у Дрездені, де чинний Секретар Партії та керівники Sicherheitsdienst, Служби безпеки, яка прийшла на зміну гестапо в результаті...»

Джо зробив голосніше.

«...реорганізація уряду, до якої закликали колишній райхсфюрер Гіммлер, Альберт Шпеєр та інші. Було оголошено двотижневу національну жалобу, і вже повідомляється про закриття багатьох магазинів та підприємств. Поки нічого не відомо про очікуване засідання Райхстагу, який є формальним парламентом Третього Райху, чиє схвалення необхідне для...»

— Це буде Гайдрих,— сказав Джо.

— Я б хотіла, щоб це був той високий блондин, Ширах,— сказала Джуліана,— Боже, то він нарешті помер. Як гадаєш, у Шираха є шанс?

— Ні,— відрізав Джо.

— Можливо, тепер почнеться громадянська війна,— сказала вона,— але всі вони уже такі старі, ці Ґеринґ та Ґеббельс, усі ці ветхі партійні діячі.

Із радіо лунало: «...звістка долетіла до його прихистку в Альпах поблизу Бреннера...»

— Це про товстуна Германа,— докинув Джо. «...сказав лише, що спустошений горем від втрати не лише солдата, патріота й вірного лідера Партії, а й — як часто повторював раніше,— свого друга, якого, як ми пригадуємо, він підтримував у чварах періоду міжвладдя невдовзі після війни, коли протягом певного часу здавалося, що елементи, які протистояли сходженню гера Бормана до вершин влади...»

Джуліана вимкнула радіо.

— Вони просто переливають з пустого у порожнє,— сказала вона.— Для чого всі ці слова? Про страшних убивць говорять так, наче вони звичайні люди, такі, як ми.

— Вони й справді такі, як ми,— заперечив Джо. Він знову сів і повернувся до сніданку. — Усе, що вони чинили, вчинили б і ми, опинившись на їхньому місці. Вони врятували світ від комунізму. Якби не Німеччина, ми б усі жили під червоними, і нам велося б гірше.

— Ти просто повторюєш слова радіо,— сказала Джуліана,— переливання з пустого в порожнє.

— Я жив під владою нацистів,— сказав Джо,— і знаю, як воно. Хіба це лише порожні розмови — прожити так дванадцять, тринадцять — ні, довше, майже п'ятнадцять років? Я отримав робочу картку в ОТ. Працював в Організації Тодта з 1947 року. У Північній Африці та США. Слухай,— він ткнув у неї пальцем,— у мене суто італійський хист до будування. ОТ присвоїла мені високу кваліфікацію. Я не лопатив асфальт і не місив бетон для автобанів. Я допомагав проектувати. Був інженером. Одного дня прийшов доктор Тодт проінспектувати роботу нашої бригади. Він сказав мені: «У тебе хороші руки». Це грандіозна мить, Джуліано. Велич праці. Це не просто слова. Раніше, до нацистів, усі зневажали фізичну працю. Я також. Аристократія. Робітничий фронт поклав цьому край. Тоді я вперше побачив власні руки.— Він заговорив так швидко, що через акцент вона його ледь розуміла.— Ми всі жили в лісах, на півночі штату Нью-Йорк, мов брати. Співали пісень, марширували на роботу. Нами оволодів дух війни, але метою його була відбудова, а не руйнування. То були взагалі найкращі дні — відбудова після війни. Гарні, чисті, непохитні ряди будівель, повністю оновлений центр міста, у Нью-Йорку та в Балтиморі. Тепер, звісно, така праця в минулому. Усім заправляють великі картелі, як-от «Нью-Джерсі Крупп енд Зонен». Але це не нацисти, а просто старі європейські грошові мішки. Кажеш, вони гірші? Та нацисти, як Роммель і Тодт, у мільйон разів кращі за промисловців на кшталт Круппа й банкірів, за всіх цих прусаків. Усіх їх потрібно було подушити газом, усіх цих джентльменів у піджаках.

«Але цих джентльменів у піджаках ніяк не позбутися,— подумала Джуліана.— А твої ідоли, Роммель і доктор Тодт, просто прийшли після війни, щоб прибрати сміття, побудувати автобани, відновити промисловість. Вони навіть євреям дозволили жити — приємна несподіванка. Амністували їх, щоб ті могли зробити свій внесок. Принаймні до 49-го... А потім — прощавайте Тодт і Роммель, ідіть на пенсію.

Хіба я не знаю? Хіба я не чула про все це від Френка? Що ти можеш мені розповісти про життя під нацистами? Мій чоловік був — є — євреєм. Я знаю, що доктор Тодт був найскромнішою, найдобрішою людиною у світі. Я знаю, що він лише хотів дати роботу — чесну шановану роботу мільйонам зневірених і похмурих американців та американок, які сновигали посеред руїн після війни. Я знаю: він хотів, щоб всі, незалежно від раси, мали медичне обслуговування, санаторії для відпочинку і достойні умови проживання. Він був будівничим, а не мислителем... І у більшості випадків йому вдавалося втілити задумане... Справді вдавалося. Але...»

У глибині душі дещо турбувало її, а тепер піднялося з новою силою.

— Джо, ця книга, ця «Сарана», хіба вона не заборонена на Східному Узбережжі?

Він кивнув.

— Тоді як ти міг її читати? — Щось у цьому непокоїло Джуліану.— Вони ж досі розстрілюють людей за читання...

— Залежить від раси. Від старої доброї нарукавної пов'язки.

І справді. Слов'яни, поляки, пуерториканці мали найменше свободи у тому, що читати, робити і слухати. Англосаксам пощастило набагато більше: їхнім дітям була доступна середня освіта, і вони могли відвідувати бібліотеки, музеї та концерти. Але все одно... «Сарана» була не просто частково доступною, а саме забороненою. І то для всіх.

— Я читав її у туалеті. Ховав у подушці. Власне, я й прочитав її саме тому, що вона була заборонена.

— Ти дуже сміливий.

— Це сарказм? — недовірливо запитав він.

— Ні.

Він трохи розслабився.

— Вам тут легко. Ви живете безпечно, не маєте жодної мети. Вам нема що робити. Нема про що хвилюватися. Вас несе течія подій, ви залишки минулого, хіба не так?

Він глузливо дивився на неї.

— Ти сам себе вбиваєш своїм цинізмом,— сказала вона.— Твоїх ідолів відібрали у тебе одного за одним, і тепер тобі нема куди спрямувати свою любов.

Вона подала йому виделку, він узяв. «їж,— подумала вона,— або ж відмовся і від біологічних процесів».

Пережовуючи їжу, він кивнув на книгу і сказав:

— Якщо обкладинка не бреше, цей Абендсен живе десь неподалік. У Шаєнні. Озирає цілий світ із такої безпечної місцинки, уявляєш? От прочитай, що там пишуть, прочитай уголос.

Узявши книгу, вона прочитала текст, уміщений на звороті обкладинки:

— Він —

1 ... 23 24 25 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"