його, збезчестити, знеславити ж і озлобити гаданого Доротея. Увійшов знову в доньку цареву зцілену, втаївшись, не показуючи її біснуватою, зробив їй так, ніби зачала в утробі, і день за днем напинав живіт їй, показуючи, наче вона вагітна. Те бачивши, батьки збентежилися вельми і спитали дівчину, з ким згрішила, хто її розбестив і запліднив. Вона ж чиста була тілом і душею, говорила: "Не знаю нічого і не знаю, звідки мені це". Наполягали ж батьки жорстоко і биттям примушували її, аби сказала, з ким впала. Диявол устами її говорив: "Чорноризець, той, що в скиті, у нього ж в келії жила, він мене насилував, і зачала від нього". Тоді розгнівався цар вельми і послав зруйнувати місце те. Пішли ж воїни з військом у скит, говорили з гнівом: "Дайте нам чорноризця, якийнасилував і запліднив доньку царську, дайте нам його скоро, швидше, ніж стратимо всіх вас". Те чуючи, всі отці настрашилися вельми. Блаженний же Доротей, посередині ставши, сказав: "Я той, про кого ви питаєте, мене одного винного в ділі маєте, иншим же отцям, як невинним, дайте спокій". Це чуючи, отці сумні були й говорили до Доротея: "Ідемо і ми з тобою, не віримо-бо, що ти у грісі винний". А блаженний Доротей сказав до них: "Пани мої, моліться лише за мене, я ж покладаюся на Бога і на ваші молитви, що скоро здоровий до вас повернуся". Вели-бо його всім собором до церкви і помолилися за нього, і, Богові його вручивши, віддали посланим воєводам царевим: знали-бо авва Макарій та инші отці, що Доротей не причетний до жодного зла. Коли був приведений Доротей до царя, впав у ноги цареві, говорячи: "Прошу ваше благочестя, щоб терпеливо з мовчанням послухали мене про вашу доньку. Ходімо лише окремо, і я вам розповім усе. Не є бо розтлінна дівчина, не зробилося чистоті її жодне насильство, не було того". Коли взяли осібно Доротея цар і цариця і на самоті були, сказав до них: "Іменем Божим прошу вас, обіцяйте мені, що, коли пізнаєте істину, відпустите мене на місце моє". Коли ж обіцяли йому і слово своє царське підтвердили, тоді блаженна Аполінарія сказала до них: "Зцілив у Бозі доньку вашу святих отців молитвами, моє смирення". Чуючи те, цар і цариця дивувалися, і були ніби німі, мовчали, й уважніше говорене слухали. Говорила ж свята: "Я вам річ зроблю відомою і дотепер бережену таємницю відкрию на прославлення: імени Господнього, на посоромлення дияволу, який обмовляє невинних". Те сказавши, відкрила груди свої і показала, що вона жіночої природи, а не чоловічої. І сказала: "Батьку, я твоя донька Аполінарія". Це чувши, батьки були наче мертві з переляку і здивування. І зразу, пізнавши її за доньку свою, утішилися радістю невимовною і багато в той день сліз радости пролили. Привівши ж до блаженної Аполінарії сестру її животату, сказали їй: "Чи знаєш цього чорноризця?" Вона ж відповіла: "Справді це той євнух, який зробив мене в Бозі здоровою". Впавши в ноги святій, молилася, щоб живіт її, який надувався, зцілила. Аполінарія ж, піднявши із землі сестру свою, поклала долоню свою на живіт їй, і зразу утік біс, і живіт зцілився, і став на міру свою попередню. Те бачивши, батьки прославляли Бога і говорили: "Справді це донька наша Аполінарія". І був плач з радости в домі царевому з двох причин: і тому, що старша донька Аполінарія, про неї ж до того не було відомо, несподівано знайшлася, і тому, що друга донька безпричинного позбулася сорому. Пробула ж Аполінарія свята у батьків своїх декілька днів і все про себе розповіла докладно. І славлений був Бог у всьому провидінні Своєму божественному.
Коли хотіла іти свята до себе, просили її батьки, щоб у них перебувала, але не могли впросити її ані слова свого, їй даного, перемінити, бо перед відкриттям таємниці відпустити її на місце своє по-царськи обіцяли. І не хотіли любої доньки відпускати, плакали і ридали, разом же і веселилися духом за таку добру дитину, яка себе віддала на службу Богові. Просила ж і блаженна Аполінарія батьків своїх, щоб молилися за неї. Вони ж говорили: "Бог, Якому ти уневістилася, хай довершить тебе у страху і любові Своїй і милістю Своєю хай покриє тебе. Поминай же нас, донько улюблена, у святих своїх молитвах". І хотіли дати їй багато золота, щоб несла у скит на потребу святим отцям. Вона ж не хотіла взяти, кажучи: "Отці мої не потребують багатств цього світу, щоб не втратили благ небесних". Помолившись-бо і довго плакавши, обнявши й поцілувавши улюблену доньку, відпустили на місце її, що раділа і веселилась у Бозі.
Коли ж прийшла у скит, втішилися нею отці й брати, що брат їхній Доротей повернувся до них цілий і здоровий, і зробили в день той празник, дякуючи Богові. Не відав же ніхто про те, що було у царя, ані ж про природу її жіночу ніхто не довідався. І жила свята Аполінарія, гаданий Доротей, посеред братів, як же і спершу, у своїй келії. По коротких днях же, передбачивши свій до Бога відхід, сказала до авви Макарія: "Вчини любов, отче, якщо трапиться так, що я відійду з цього життя, хай не обмивають і не вбирають тіла мого брати". Старець же сказав: "Як таке може бути?" Коли вона переставилася до Господа, прийшли брати обмити тіло, бачили ж її природу жіночу і закричали, кажучи: "Слава Тобі, Христе, що маєш багато схованих святих Своїх". Здивувався ж святий Макарій, що не було йому одкровення про таємницю ту. Про це бачив у сонному видінні, хтось казав йому: "Не сумуй через те, що утаїлася від тебе таємниця та, годиться і тобі вінчаному бути зі святими отцями споконвіку". І сказав йому явлений рід, і життя, й ім'я блаженної Аполінарії. Збудився ж зі сну старець і, братів скликавши, сповістив їм побачене, і всі, дивуючись, славили Бога, дивного у святих своїх. Спорядивши ж тіло святої, поховали її чесно зі східного боку церкви у гробі святого Макарія. І було багато від мощів її святих зцілень благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Григорія Критського і преподобного Фостирія, про них же дивись у Пролозі.
І преподобного отця Мини, монаха гори Синайської, про нього ж у Ліствиці сказано, що після переставлення його у третій день з обох підошов його ніг два
