Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

у церкві на своєму місці, звів очі свої і дивився на братію, що стояла надвабіч, співаючи. І тут побачив біса в образі воїна, що обходив їх, носячи в приполі одежі липкі квіти; він, кладучи якесь зло на квітку, кидав її на того чи іншого. І коли до когось із братії, що співала, приліплювалася квітка, той, трохи постоявши, розслаблювався розумом і, вигадавши собі якусь причину, виходив із церкви та йшов у келію спати, вже не повертаючись до церкви на співання. Коли ж кидав на когось і не приліплювалась до того квітка, той у співанні кріпко стояв, доки не відспівали утреню, і тоді йшов до келії своєї. Це бачачи, старець повідав братії, і тоді стереглися всі виходити із церкви.

Мав звичай цей старець, що, відстоявши утреню, коли братія виходила, останній покидав церкву. Якось отак вийшов, сів під церковним билом, бажаючи трохи спочити, була-бо келія його далеко від церкви, і тут побачив, як велика юрба ішла від монастирських воріт, звів очі й побачив одного біса, котрий сидів на свині й величався, і йшло безліч інших поруч нього. І рече до них старець: "Куди йдете?" Відповідає біс, що сидів на свині: "По Михайла Тоболковича". Старець же ознаменувався хрестом і пішов у келію свою. І коли почало світати, зрозумів видіння і каже учневі своєму: "Ходи запитайся, чи є Михайло в келії". Той же пішов і повів старцю, що той нині, після утрені, вийшов за огорожу монастирську. Матвій же розповів про видіння ігуменові та старшій братії. Закликав ігумен брата, покарав його і, утвердивши повчальними словами, відпустив у келію свою. Преподобний же Матвій цей, прозорливий, і іншій братії сам люб'язно казав, щоб сиділи в келії, поминали завжди Бога й молилися про гріхи свої.

При цьому преподобному Матвії помер блаженний ігумен Теодосій і став ігуменом Стефан замість нього, а після Стефана Никон. При останньому трапилося блаженному Матвію таке видіння: якось стояв на утрені, звів очі свої, бажаючи бачити ігумена, блаженного Никона, і тут побачив осла на ігуменському місці і збагнув, що не прийшов ігумен на утреню. Повідав про це старець, ігумен же те одкровення собі в повчання прийняв, вельми каявся і відтоді, відганяючи, не кажу лінощі, а всілякі потрібні оборудки монастирські, намагався за звичаєм передусім бути в церкві, бо повчанням тим спонуканий був, аби швидше осягнути блаженство. Також і інші численні видіння бачив цей блаженний старець, їх у користь братії розповідав, а до доброї старості сягнувши, почив у Господі в доброму ісповіданні, його-бо чесні мощі нетлінно лежать у печері зі святими отцями, сам же молиться про нас, стоячи біля престола владичого, щоб збавилися навітів ворожих і життя вічне дістали у Христі Ісусі, Господі нашім, Йому ж бо слава із Отцем і Святим Духом тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день святої мучениці Мамелфи персидської, котра була жрицею Артеміди і мала християнку сестру. Побачила уві сні ангела Божого, який з'являв їй таїнства християнські і, прокинувшись, розповіла те сестрі своїй. Та ж привела її до єпископа, і хрещена була. Дізнавшись про це, елліни побили її камінням, коли одягла вона білу, прийняту на хрещенні, одежу.

І святого священомученика Діонисія, єпископа олександрійського, що помер у вигнанні після багатьох скорбот за сповідання Христове, — було це в царство Валеріана та Талина.

Місяця жовтня у 6-ий день

Житіє і страждання святого апостола Томи

Святий апостол Тома, названий Близнець, був із галілейського міста Панеада. Коли ж Господь наш Ісус Христос жив на землі із людьми, проходив міста і села, навчаючи людей і зцілюючи будь-яку недугу, тоді Тома, проповідь Його почувши і чудеса побачивши, пристав до нього щиро і ходив за ним, насичуючись солодких слів і бачення пресвятого лиця Його. І сподобився від Нього бути учиненим у числі дванадцяти апостолів, з якими пішов за Ним аж до спасительної страсті. Після ж воскресіння Христового святий Тома своїм невір'ям виростив більшу віру у Христовій Церкві. Коли-бо говорили інші учні: "Ми бачили Господа", він їм не хотів віри йняти, поки сам не побачить і не торкнеться Його рани. Коли ж по семи днях зібралися учні й Тома з ними, явився Господь і рече: "Подай пальця свого сюди і побач руки мої, і подай руку свою і вклади в ребра мої, і не будь невірний, а таки вірний". Побачив це Тома і, обмацавши живодайні Христові ребра, сказав: "Господь мій і Бог мій!" Таким своїм учинком подав усім певніше знання про воскресіння Господнє, що не привиддям, ані іншою плоттю є, а тим, хто постраждав заради нашого спасіння, воістину воскрес та й учням явився. Після ж вознесіння Христового і після прийняття Святого Духа святими апостолами, які метнули жеребка, де хто має проповідувати слово Боже, випав святому Томі жеребок іти до Індії, щоб там, просвітивши поморочені країни, навчив різні народи: партів та мидів, персів та гірканів, бастрів та брахманів, аж до останніх країв Індії. Печалився він щодо того, що до таких далеких народів посилається, і явився Господь у видінні, укріплюючи його дерзати і повеліваючи йому не боятися, і сам із ним бути обіцяв, а шлях йому до тих країн подав таким чином.

Індійський цар Гундафор, бажаючи собі премудро влаштувати царські палати, послав свого купця Авана у Палестинську країну, щоб пошукав такого майстерного архітектора, котрий би вмів премудро будувати і допоміг би звести палати у такий спосіб, який є у кесарів римських, — із тим ото Аваном повелів Господь Томі йти в Індійські країни. Коли Аван шукав премудрого зодчого в Кесарії, Тома зустрівся із ним і подав себе майстром у тому ділі. Взяв його Аван, ввійшли до корабля і рушили у плавну дорогу із добрим вітром. Як вони причалили в якесь місто, почули голос труб, та музик, та органів: цар-бо міста того дочку свою шлюбив і послав звісника по цілому місту, щоб зібралися на шлюб багаті і жебраки, раби і странні. Якщо ж хтось прийти не захоче, цей підпаде під царський суд. Таке почувши, Аван із Томою, боючись, щоб не розгнівати царя, мандрівниками-бо були, пішли до царського палацу на шлюб. Коли всі сиділи й веселилися, апостол сів на найостаннішому місці й нічого не їв, ані веселився, задумавшись, аж усі на нього як на страннього й іноплемінного позирали. Ті, що лежали біля нього, говорили: "Пощо сюди прийшов,