Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

(мал.) «Томино увіреніє» (гравюра з книги Евангеліє учитольноє, Київ 1637).

Була там одна жінка, єврейка, що добре на свирілі грала, тому чи іншому із лежачих певну похвалу приспівувала. Вона побачила Тому, що не веселився, але часто на небеса позирав, і пізнала, що жидовин він є, і, свіряючи перед ним, приспівувала юдейською мовою такі слова: "Один є Бог юдейський, котрий сотворив небо і землю". Апостол із осолодою вислухав те, просив її, щоб часто повторювала слова оті. Виночерпій же, бачачи апостола невеселим, дав йому позавуш, кажучи: "На шлюб позваний, не нарікай, а радій, доєднайся до тих, котрі п'ють!" Рече апостол до напасника свого: "Хай воздасть тобі Господь у цьому віці, і руку, яка вдарила мене, щоб я побачив псом волочену на показ багатьом". По малому часі вийшов напасник апостолів до студениці, бажаючи принести гостям води для розбавлення вина, і застав його при студениці лев, накинувся на нього і умертвив, а, висмоктавши із нього кров, відійшов. Пси ж, прибігши, розтерзали його на шматки, і один із псів, чорний, схопив праву руку його і заніс посеред бенкету та й перед усіма кинув, що уздрівши, всі знітилися й почали питати про руку, чия вона. Жінка ж та, котра свіряла, закричала, кажучи: "Велике оце серед нас виявилося таїнство, зволив із нами возлягати або Бог, або посланий од Бога. Я ж бо бачила, як виночерпій ударив його позавуш і зрозуміла чоловіка цього, який по-єврейському проказав таке: "Хай побачу праву руку твою псом волочену на показ багатьом!" — що і сталося як самі бачите". І напав на всіх страх.

Цар же, коли бенкет розійшовся, прикликав апостола, святого Тому, й мовить: "Увійди до палацу й благослови віддану чоловікові дочку мою!" Апостол же, у палац увійшовши, молодих навчив цноті та збереженню чесного дівства і, помолившись за них, відійшов. Невдовзі, заснувши, уздріли вони Ісуса в образі апостола Томи, що до них прийшов і обійняв їх люб'язно. Жених же гадав, що Тома це, й каже до нього: "Чи не перший з усіх відійшов, то як же знову опинився тут?" Господь рече: "Я не є Тома, але брат його, і всі, що відреклися світу й пішли за мною, такі ж, як і він, будуть не тільки братами моїми в майбутньому віці, але й наслідниками царства мого. Не забудьте, діти мої, що брат мій вам радив, і коли, за його радою, збережете дівство ваше безпорочне, вподобитеся нетлінних вінців у моєму небесному палаці". Це сказавши, Господь відійшов. Вони ж бо, прокинувшись, повідали одне одному своє видіння і, вставши, всю ніч оту старанно молилися Богу, а слова, мовлені їм, як багатоцінні коштовності у серці своєму зберегли.

Коли ж назавтра зайшов цар до палацу, де пошлюблені були, то знайшов їх, що порізну сиділи, і, знітившись серцем, спитав про причину їхнього розділення. Вони ж відповіли, сказавши: "Ми молимося Богу, щоб дав нам до кончини нашої своє подружжя утримати у чистім дівстві, яке нині маємо. Хай у палаці небесному сподобимося бути вінчаними нетлінними вінцями за обіцянкою Господа, який нам явився". Тоді цар збагнув, що странній той, котрий учора був у палаці, переконав їх зберегти дівство, роз'ятрився вельми і послав, щоб слуги його схопили апостола, але не знайшли його, вже-бо Аван і Тома відпливли до Індії.

Прибули до індійського царя Гундафора, ввійшли перед нього, і рече Аван: "Це, пане царю, привів тобі з Палестини мудрого зодчого, щоб збудував палати, догідні царству твойому". Цар же, побачивши Тому, порадів і показав йому місце, де хотів мати палати, і розмірив, яка має бути основа, дав багато золота на будівництво, сам же відійшов у інший край. Тома ж бо взяв золото, роздав його тим, що потребують, убогим та жебракам, сам же трудився в проповіді Євангелія, багатьох до Христової віри навернув і хрестив. У той час той юнак, котрий за порадою святого Томи з дівицею своєю в палаці обіцявся берегти дівство, прочув про апостола, що в Індії проповідує Христа, взяв дружину свою і відійшов із нею до апостола, де достатньо був у нього в навчанні; прийняли святе хрещення: та дівиця була названа Пелагія, вона згодом і кров свою за Христа пролила; юнак же Діонисієм був ознаменований і сподобився єпископського чину. Повернувшись із апостольським благословенням у свою вітчизну, розширювали славу Божу, приводячи невірних до Христа і церкви по містах будуючи.

Через два роки цар послав до апостола, бажаючи звідати, чи швидко збудуються палати. Апостол же звістив, що покрівля тільки потрібна. І зрадів цар, гадаючи, що воістину будує йому на землі Тома палати, послав ще багато золота, повеліваючи, щоб красний покров створити для будівлі. Він же знову золото взяв і, на небо очі й руки звівши, сказав: "Дякую тобі, Господи людинолюбе, що у різний спосіб спасіння людям уладжуєш!" І знову золото роздав прошакам, дбаючи у проповіді Божого слова.

Минув якийсь час, довідався цар, що звелене діло ані почало будуватися, а золото його все убогим роздано, і зодчий не будову робить, а ходить по містах і селах і проповідує якогось нового Бога, творячи дивні чудеса. Розгнівався тоді цар вельми і послав слуг своїх схопити апостола. І приведеного перед себе запитав: "Чи збудував ти палати?" Він же рече: "Збудував вельми добрі і красні". І мовить цар: "Ходімо та й побачимо будівлю твою". Відповів апостол: "Не зможеш у цьому житті побачити тих палат, але коли від життя цього відійдеш, тоді побачиш і вселишся в них і з радістю житимеш там вовіки". Цар же гадав, що кпить із нього, опечалився вельми і повелів укинути у темницю Тому разом із Аваном, купцем, що його привів, потім лютою смертю покарати їх: гадав шкіру із них здерти і вогнем їх спалити. Коли сиділи в темниці, Аван докорив апостолу: "Ти, — каже, — і мене, й царя звабив, назвався премудрим зодчим, тепер же царське золото й моє життя погубив. Це через тебе страждаю і маю зло померти, лютий-бо є цар і нас обох уб'є". Апостол же, втішаючи його, сказав: "Не бійся, не помреш тепер, але будемо живі, і вільні, й пошановані маємо бути від царя через палати,