Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

Особливо важкими для переходу є два або три кордони та прикордонні зони, із дротяними засіками, обезлюдненими, чищеними з лісу та заораними поясами, з електричними, із колючого дроту, загородами, із замінованими полями, замаскованими й захованими алярмуючими спорудами, ракетами та великим числом охоронних прикордонних військ і їх стеж.

ГОППЕ: Я можу собі уявити, що втримування Ваших зв’язків з Україною вимагає великих жертв.

БАНДЕРА: Втримування зв’язку між Батьківщиною і закордоном належить до найважчих завдань, які Організація мусить виконати у своїй революційній боротьбі й підпільній діяльності проти большевизму. Для цієї служби вибирається й на Батьківщині, і за кордоном найкращих за характером, з ідеологічно-моральними вартостями членів Організації, найвідважніших, найжертовніших і в практичних питаннях найспритніших. Члени зв’язку вишколюються і заправляються всебічно й спеціяльно. Попри всі намагання з нашого боку й повний вишкіл, під час виконування своїх обов’язків гине пересічно половина зв’язкових. Часами втрати є ще більші. Буває, що цілі групи найкращих борців за свободу, вишколених і вивінува-них із великим трудом і коштами, повністю знищуються ворогом. Одначе, перервані зв’язки відновлюються знову новими групами. На місце знищених зв’язкових шляхів знаходяться, із витратою нових засобів, інші.

Крім цього так званого «живого» зв’язку, втримуваного через кур’єрів, український визвольний рух знаходить ще й інші шляхи й засоби, щоб втримати контакт між половиною Організації на Батьківщині й за кордоном. Однак, служба кур’єрів має найосновніше значення, бо через неї досягнутий зв’язок є найпевніший і найвичерпніший. Вістки, документи й пояснення окремих подій та тенденцій розвитку ситуації, що передається в обидва напрями, мають не тільки значення стосовно їх змісту. Вони уможливлюють правильно розуміти вістки, які передаються через залізну заслону в обох напрямках через радіо, пресу й різні публікації. Завдяки власним інформаціям про процеси й події в Совєтському Союзі, які приховуються урядом перед Заходом, ЗЧ ОУН мають можливість правильно коментувати офіційні інформації совєтського уряду, що поширюються через радіо й пресу перекрученими й однобічно насвітленими.

Із тих причин наша оцінка різних процесів і подій політичного життя в Совєтському Союзі різниться від подібної оцінки західніх спостерігачів і політиків, що здебільшого базуються на офіційних большевицьких вістках і джерелах.

З іншого боку, принесені від закордонних частин в Україну вістки й коментарі допомагають частинам ОУН на Батьківщині правильно оцінити політичний розвиток по цей бік залізної заслони й протиставитись російській пропаґанді.

ГОППЕ: Пане Бандеро, що думає велика маса українського народу про комунізм і московський імперіялізм?

БАНДЕРА: Український народ є скрайньо вороже наставлений проти большевизму, комунізму, комуністичної системи й режиму. Це вороже наставлення стосується також до всякого поневолення й експлуатації України російськими імперіялістами. Вийнятком у цьому наставленні є лише незначне мале число українських по-плентачів і вислужників большевицького режиму.

Справжнім виразником наставлення й стремління українського народу є революційна антибольшевицька боротьба українського визвольного руху. Широкі маси українського народу дають цьому рухові всю можливу підтримку і йдуть за його політичним проводом. У наслідок того большевицький уряд є поставлений перед масовим пасивним спротивом й активними саботажами його плянів і акцій в різних ділянках. Це видно особливо в ділянці національно-культурного життя і соціяльно-господарської політики уряду.

ГОППЕ: Які методи застосовує Москва, щоб втримати своє панування над українцями?

БАНДЕРА: Кінцева мета большевицької політики — знищити субстанцію своєрідности українського народу під кожним оглядом і втопити український народ в морі т. зв. совєтського народу чи, вірніше, у новій формі пожираючого інші народи російського імперіялізму. Таким способом Україна мала б перетворитися в одну з російських провінцій. Однак, большевики не насмілюються цю мету ставити відкрито й до неї іти прямою дорогою. Навпаки, вони змушені звертатися до дуже скомплікованих засобів, а на деяких відтинках робити навіть відступи. До цього змушують Москву, з одного боку, невгнуте становище всього українського народу в боротьбі проти російського імперіялізму й комунізму та революційна боротьба українського націоналістичного визвольного руху, а з іншого боку -чисельна величина українського народу та всебічний потенціял України. Стремління українського народу до незалежности не були зламані Москвою ані через масове винищування провідних національних кадрів, ані через жахливий терор проти всього українського народу, що провадився совєтами між 1930 роком і Другою світовою війною шляхом штучно викликаного голоду, масових депортацій і розстрілів. Тепер Москва, крім тих терористичних кроків, спрямованих проти всіх противників большевизму, намагається застосувати нову тактику: переставити невгнуті українські національно-державні стремління на шлях совєтського патріотизму. Ця тактика виявляється особливо в сучасній совєтській пропаганді, що останнім часом помітно підкреслює ролю України, як другої совєтської республіки за її величиною, підкреслює велич українського народу та вагу української культури й всього, що є пов’язане з українством.

ГОППЕ: Що ви думаєте, пане Бандеро, про підпорядкування після 1945 р. адміністрації Української Соціялістичної Совєтської Республіки півострова Криму, про цьогорічні демонстративні святкування влучення України в російську імперію з нагоди трьохсотліття Переяславського договору, про висунення на видатні державні пости вірних Москві комуністів з українськими прізвищами й про все, що сьогодні московська тактика виявляє супроти України?

БАНДЕРА: Москва пробує тим способом викликати в українців переконання, що Україна й український народ могли б мати в рамках СССР найкращі можливості розвитку, можливості задовольнити свої національно-політичні аспірації і стати навіть пануючою нацією. Цей останній висунений момент особливо сильно підкреслюється совєтською пропаґандою, кажучи, що «великий російський народ» хоче ділити свою панівну гегемонію з «великим українським братнім народом». За цією спробою ховається московське намагання прив’язати Україну до совєтського імперіялізму й спонукати її вкупі з росіянами його поширювати, обороняти та від його долі узалежнити й долю України.

Підступні пляни росіян супроти України виявляються в переселеннях української людности, передусім молоді, до слабо заселених областей совєтської Азії, що останнім часом стало загально відомим. Це переселення провадиться під претекстом заселення цілини та перетворення її на врожайні землі. Уся ця акція робиться ніби на добровільній базі. Проте, насправді тією новою формою примусового виселення народів у першу чергу реалізується совєтську національну політику.

Господарські пляни при цьому відсунені на задні пляни. Із допомогою цих заходів совєти намагаються зменшити кількісно українську молодь й послабити людностевий потенціял України.

Переселенці в нових областях повинні грати ролю кольонізато-рів, які, з одного боку, повністю здані на ласку совєтського режиму й мусять здійснювати його кольонізаційну політику, а з другого боку — мають стягнути на себе ненависть тубільної людности. Ця