Читати книгу - "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"

— Вам подобається? Ви раніше тут бували? — Себастін перехопив захоплений погляд Амалії.

Вона ще жодного разу не бачила нічого подібного. Королівський зимовий сад виявився дивовижним місцем, сповненим рідкісної краси дерев, чагарників та квітів.

— Я тут вперше. Але в пансіоні ми мали невеличку оранжерею. Пані Елісон вважає, що догляд за рослинами має на вихованок позитивний вплив.

Однак скромний куточок пансіонної рослинності, звичайно, не йшов у жодне порівняння з величезними просторами квітучого та пахучого королівського зимового саду.

— У нас тут зібрані десятки сортів трояндових кущів, — Себастін вивів її на одну з найкрасивіших алей. — Ви любите троянди? Це одне з найдосконаліших творінь природи, ви так не вважаєте?

— Троянди прекрасні, — погодилася Амалія, милуючись ніжними бутонами незвичайних відтінків. — Але найгармонійнішою рослиною мені здається папороть.

— Он як? Чому? Природа навіть не наділила її квіткою. Лише листям.

— Так. Але листя папороті — це взірець гармонії. Ви помічали, що кожне перо, з якого складається папороть, повторює форму всього листка? І крихітні пір'їнки, з яких складається саме перо — теж точно такої ж форми. Можливо, якби наші очі здатні були роздивитися дрібніші деталі, ми б і там побачили ті самі обриси.

— Ви спостережливі, — посміхнувся Себастін і повів її у дальній кінець саду. — Колекція папоротей у нас не така велика, але є кілька цікавих екземплярів.

Амалія завмерла перед розкішною рослиною, про красу різьбленого листя якої щойно розповідала принцу. Той залишив її помилуватися, а сам кудись зник. Повернувся за кілька хвилин із садовими ножицями і зрізав один із листків.

— Хотів подарувати троянди, але бачу, ваше серце підкорене іншою рослиною, — він простягнув їй листочок з усмішкою: — мені ще ніколи не доводилося дарувати леді подібний букет. Вам подобається?

— Так, Ваша Високосте, дякую! Папороть не лише гарна — вона має цілющі властивості. Якщо висушений листок розтерти в порошок і додати кілька крапель отруйної води з проклятих пустельних колодязів, то вийде прекрасний засіб, що зупиняє кровотечі і загоює рани.

— Ви розумієтеся на аптекарській справі?

— Так. У пансіоні мене навчили роботі з зіллям.

— Арабель мала рацію. Вам вдалося мене здивувати. І неодноразово.

Це був не перший комплімент від Себастіна. Амалію, звичайно, бентежила його увага, його зацікавленість і прихильність, але не настільки, щоб вкриватися густим рум’янцем і боятися втратити здатність говорити. Старший принц, який успадкував від батька статечність, розважливість і серйозність, не викликав того сум'яття, яке охоплювало Амалію, коли доводилося спілкуватися з таким цинічним чоловіком, як Маркель. Вона й сама не помітила, як сором'язливість здала свої позиції. Але це Амалія ще не знала, що Себастін скаже далі. Як зіб'ється її дихання, як шалено почне вистукувати серце, як сум'ятливо і відчайдушно застрибають думки в голові.

Півгодинна прогулянка добігала кінця. Принц вів на вихід із зимового саду.

— Настав час і мені здивувати вас, Амаліє... — сказав він незворушно, але дуже тихо.

І в цьому тоні голосу, в тому, як він знизився, їй почулося щось тривожне. Саме наступна фраза Себастіна і стала тими словами, які вибили ґрунт з-під ніг, скрутили все єство, мало не позбавивши свідомості…

______________________________

Сьогодні ШІ створив для нас ілюстрацію королівського зимового саду, яким гуляли Амалія з Себастіном. Ех, краса!:)))