Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська 📚 - Українською

Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

983
0
23.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!" автора Ольга Обська. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 86
Перейти на сторінку:
Розділ 13. В яку ціну нині камені?

 

Розділ 13. В яку ціну нині камені?

 

Моріс планував, що поїде з храму відразу після розмови з магістром, але не так сталося як гадалося. Коли вони спускалися гвинтовими сходами вниз, той поділився проблемою.

— Я помітив, що наш баштовий годинник став постійно поспішати. Доводиться його регулярно підводити, — поскаржився Модестайн.

Він і так долав сходи не швидко, а тут і зовсім зупинився.

— Не знаю, в чому причина. Старий годинниковий механізм дає збої або час у храмі дійсно став текти швидше, а отже, збувається давнє пророцтво?

— Не думаю, — заспокоїв Моріс.

Яких тільки легенд і пророкувань не ходило про древній храм Тре-Скавеля, але в даному випадку, найімовірніше, справа все таки у неполадках у годинниковому механізмі. Таке і раніше траплялося. Годинник то поспішав, то відставав, а то і зовсім зупинявся. Тоді Моріс чистив і змащував механізм, і годинник знову починав працювати справно.

— У пророцтві сказано, що час у храмі буде все більше і більше прискорювати свій плин, і це стане першим провісником прийдешніх недобрих змін, — Модестайн продовжував хмуритися.

— Добре. Я подивлюся, — пообіцяв Моріс.

— От і добре, — магістр ледь помітно посміхнувся, ніби саме таких слів від Моріса і чекав. — Годинник вже давно ніхто не змащував. З тих пір, як ти поїхав з міста.

— У Тре-Скавелі перевелися майстри-годинникарі?

— Я нікому не міг довірити храмовий годинник, — повчально пояснив магістр. — Тільки тому, хто відчуває магію часу.

Магістр, звичайно, трохи лукавив. Магія для налаштування храмового годинника була не потрібна. Його конструкція була чисто механічна. Але все одно Моріс провозився з ним пів дня. Своєю роботою залишився задоволений. Тепер годинник повинен вести лік часу справно.

— Бачу, ти не втратив вправність, — похвалив магістр, який прийшов прийняти роботу. — Ходімо, пообідаєш зі мною.

 Модестайн ніколи не був вибагливий у їжі. Ось і цього разу його трапеза складалася з квасної юшки і окрайця хліба, якими він поділився з Морісом.

Зазвичай за обідом він вів неспішну бесіду про те про се, але цього разу здивував несподіваним запитанням, яке сильно спантеличило Моріса.

— Уже півроку ратуша стоїть без господаря. Чому б тобі не стати нашим градоначальником? У місті тебе поважають і бояться — то що треба для людини на цій посаді.

— Але я ж тут ненадовго. Щойно закінчиться шлюбна церемонія, повернуся до столиці.

— Один, без дружини?

— Чому ж без, із нею.

— Думаєш, Вів'єн залишить свою крамницю?

Чесно кажучи, Моріс взагалі про це не думав. Йому здавалося очевидним, що Вів'єн швидко набридне і сама крамниця, і життя в провінції.

Після обіду прийшов час прощатися. Модестайн вийшов на ґанок провести гостя.

— Ти все-таки подумай про те, що я сказав, — промовив він наостанок і зник у храмі.

Моріс збирався осідлати коня і повернутися в таверну, але раптом його погляд вихопив щось цікаве. Звідси, з пагорба, добре було видно площу, розташовану в парі десятків метрів від храму. На п'ятачку біля перехрестя стояв торговий прилавок. До нього наближалася Вів'єн.

Його немов біс під бік штовхнув. Він не став поки відв'язувати коня, а швидким кроком попрямував туди, де торговець красномовно розхвалював товар перед своєю єдиною покупницею.

— Свіжі бублики...

Морісу завжди здавалося, що він прекрасно розуміє жінок. І Вів'єн не була виключенням. З шановного аристократичного роду, який розорився не з її вини, втомлена фінансовими проблемами, вона потребувала когось, хто дасть їй впевненість у завтрашньому дні. І Моріс готовий був дати їй відчути цю впевненість.

Так склалося, що і йому вона потрібна. Необхідно, щоб саме ця дівчина стала його дружиною. Їм обом вигідний цей шлюб, а це запорука міцного союзу. Взаємовигідність — набагато більш надійна основа для шлюбу, ніж, наприклад, почуття, які, на жаль, недовговічні. Вів'єн, здавалося, розділяє ці погляди і з радістю прийме допомогу від Моріса.

Але вчора він її не впізнав. Вона всім виглядом показала, що їй не потрібна його допомога, рівно як і він сам. Вона здавалася обурливо незалежною і впевненою в собі. У нього досі у вухах стояла її фраза: "Мені не потрібен чоловік!"

Моріс наближався до ятки, не відриваючи від Вів'єн погляду. Вона купила бублики і відійшла в сторону. Далі відбулося щось дивне. Вона замінила камінь, яким торговець придавлював пакувальний папір, на камінь, який підібрала з землі. Це була дуже підозріла і при цьому інтригуюча витівка. Навіщо їй той камінь? Ох і дружина у Моріса (поки, звісно, не дружина, але він це виправить)! Даремно Моріс вважав, що бачить її наскрізь. Вона виявилася значно цікавіша, ніж йому здавалося раніше.

 

 

— Доброго дня, монсіре Морісе, до побачення, — в одному реченні привіталася і попрощалася Яна.

Вона обігнула його і бадьоренько попрямувала вгору вулицею, яка веде на центральну площу. У неї жевріла надія, що зустріч з майже-чоловіком — чиста випадковість, що він тут у справах, які спонукають його рухатися в протилежному напрямку.

Однак Моріс, чорти б його вхопили, рушив за нею.

— Ходили на закупи? – поцікавився він і прилаштувався крокувати поруч.

Плечистий, кремезний, навіть тротуар почав здаватися тісним.

— Як бачите, — Яна вказала поглядом на пакет з бубликами.

— І в яку ціну нині камені? — з усмішкою поцікавився він.

Виходить, він бачив, як вона позичила у торговця камінь? І як, скажіть на милість, недочоловіку відповісти? Питанням на питання?

— А ви тут в якихось справах?

— Так, от домовився з магістром про відновлення шлюбної процедури.

Та що ж йому так одружитися кортить? І чому саме з Вів'єн? Він же привабливий чоловік. Зараз при світлі дня і без маски Яна його добре роздивилася. Риси обличчя мужні, чітко окреслені, з нальотом благородства, при цьому очі іронічно-блакитні. Це ж смерть жінкам. Це ж глянув — і закохався. А якщо сюди ще додати його заможність і статусність… Йому ж кожна друга не відмовить. За нього ж кожна перша піде. Чому ж йому саме Вів'єн подавай? Щось тут нечисто. Яна підозрювала, що це якось пов'язано з його таємницею, про існування якої попередила в листі двійник. Іншого пояснення Яна не знаходила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"