Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чвара королів 📚 - Українською

Читати книгу - "Чвара королів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чвара королів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 239 240 241 ... 296
Перейти на сторінку:
як рік тому.

— Чи не пробуєте ви мене обдурити?

Десь тут крилася пастка.

— Я вам зізнався, що власноруч викинув ваше безцінне хлоп’я з вікна. Заради якого хісна я б став брехати про ножа?

Він дмухнув ще один кухоль вина.

— Вірте у що хочете, а мені байдуже, що про мене думають. Тепер моя черга. Чи стали Робертові брати до бою?

— Так, стали.

— Не надто щедра відповідь, еге ж? Ану розповідайте, пані, бо й від мене почуєте не більше!

— Станіс рушив на Король-Берег, — буркнула Кетлін. — Ренлі мертвий. Його вбив у Лихомості його ж брат. Якоюсь чорною химороддю, мені невідомою.

— Яка жалість, — зазначив Хайме. — Ренлі був мені до вподоби, а от Станіс — то зовсім інша справа. На чий бік стали Тирели?

— Спочатку на бік Ренлі. Тепер вже не знаю.

— Вашому хлопчакові, напевно, самотньо.

— Роббові кілька днів тому виповнилося шістнадцять… він дорослий чоловік і король. Він переміг у кожній битві, яку дав ворогові. Остання звістка була про те, що він узяв приступом замок Прискалок, стіл дому Вестерлінів.

— Але з батьком моїм ще не стрічався, ні?

— Коли стрінеться, то поб’є. Як побив вас.

— Мене він застукав зненацька. То була підла штука.

— Ви ще смієте балакати про підлі штуки? Ваш брат Тиріон надіслав нам горлорізів у шатах послів, під прапором миру.

— Якби в цюпі сидів один з ваших синів, хіба його брати не вчинили б заради нього так само?

«Мій син не має братів» — подумала Кетлін. Та про свій біль вона не розкаже такій тварюці, як оця перед нею.

Хайме ковтнув ще вина.

— Життя брата — ніщо, честь — усе? Такий ваш звичай, еге ж?

Ще ковток.

— Тиріон розумний. Він знає, що ваш син ніколи не погодиться віддати мене за викуп.

Цього Кетлін заперечувати не могла.

— Роббове панство радше зажене вас на той світ. Зокрема Рікард Карстарк. Ви вбили двох його синів у Шепітній Пущі.

— Отих двох з сонцями? — Хайме здвигнув плечима. — Та я ж, по правді, намагався вбити вашого синочка. А ті просто стали на дорозі. Я їх убив у чесному бою, посеред запеклої битви. Звичайна справа для лицаря.

— Як ви можете вважати себе лицарем, коли порушили геть усі лицарські обітниці?!

Хайме сягнув по глек і знову налив собі кухля.

— Ой леле, тих обітниць стільки… кінця їм немає. Захищай короля. Корися королю. Зберігай його таємниці. Виконуй його накази. Віддай своє життя за нього. Але ж і батькові корися. Люби сестру. Захищай невинних. Борони слабких. Шануй богів. Додержуй законів. Це вже занадто. Хай що робиш, а якусь обітницю та порушиш.

Він зробив добрячий ковток, на мить заплющив очі та відкинув голову на пляму селітри на стіні.

— Я ж був наймолодшим лицарем, який вдяг біле корзно.

— І наймолодшим, який зрадив обітниці свого корзна, Крулерізе.

— Кру-ле-різ! — повторив Хайме. — Ой, якого зацного круля вам врізав!

Він підняв кухля.

— За Аериса Таргарієна, Другого тако нареченого, всього Семицарства Повелителя і на Державі Господаря! І за меча, що перетяв йому горлянку! Золотого меча, щоб ви знали. Він такий був, доки лезом не потекла червона кров. От і вийшли ланістерівські кольори — червінь та золото.

Коли він зареготав, Кетлін зрозуміла: вино свою справу зробило. Хайме висмоктав більшу частину глека і був добряче п’яний.

— Тільки такий, як ви, пишатиметься скоєним.

— Кажу ж вам — таких, як я, немає. Ану скажіть мені ось що, пані Старк: чи розповідав вам колись ваш Нед докладно про батькову смерть? Або братову?

— Брандона вдавили на очах в його батька. Потім убили і князя Рікарда.

«Бридке свавілля, що сталося шістнадцять років тому. Навіщо він питає про нього зараз?»

— Вбили, так, але як саме?

— Зашморгом чи сокирою. Як іще?

Хайме зробив ковток, витер рота.

— Мабуть, Нед хотів вас пожаліти. Любу юну наречену, хай вже дещо зіпсовану. Гаразд, ви хотіли правди — то питайте. Ми уклали угоду, я вам не брехатиму. Питайте.

— Мертві є мертві.

«Я не хочу цього знати.»

— Брандон був інакший, ніж його брат, еге ж? Він у жилах мав кров, а не холодну воду. Скидався на мене.

— Брандон нічим не скидався на вас.

— Гаразд, вам видніше. Це ж ви мали з ним одружитися.

— Він їхав до Водоплину, коли…

Дивно, як після стількох років горло в неї досі стискалося, коли вона про це розповідала.

— … коли почув про Ліанну і натомість ринув на Король-Берег. Він вчинив так з гарячки, не подумавши.

Вона згадала, як навіснів батько, коли звістка дісталася Водоплину. «Шалений йолоп» — ось як князь Гостер назвав Брандона.

Хайме вилив рештки вина; вийшло десь із пів-кухля.

— Він в’їхав до Червоного Дитинця з кількома супутниками. Волав, щоб принц Раегар виїхав і прийняв смерть. Але Раегара там не було. Аерис вислав сторожу, і вона схопила усіх за змову на життя його сина. Здається, інші теж були княжими синами.

— Етан Гловер служив зброєносцем Брандона, — мовила Кетлін. — Він єдиний вцілів. Решта були Єфорія Малістер, Кайл Ройс та Елберт Арин, небіж і спадкоємець Джона Арина.

Моторошно було згадувати їхні імена після стількох років.

— Аерис звинуватив усіх у зраді та закликав їхніх батьків до двору, щоб відповісти на звинувачення. Синів лишив у заручниках під вартою. Коли викликані з’явилися, він усіх — батьків і синів — замордував без суду.

— Та ні, суд відбувся. Певного штибу. Князь Рікард вимагав суду двобоєм, і король погодився. Старк узброївся для битви — думав, що доведеться битися з кимось із Королегвардії. Може, зі мною. Натомість його схопили, притягли до престольної палати і підвісили на кроквах. Двоє Аерисових вогнечарників розпалили під ним багаття. Король сказав йому, що поборником дому Таргарієн є вогонь. Тому все, що князь Рікард мусив зробити, щоб довести свою невинність у зраді, це… не згоріти.

— Коли вогонь вже палахкотів, до палати привели Брандона. Руки йому були скуті за спиною, а навколо шиї зав’язано вогкого шкіряного паса, прикріпленого до пристрою, який королю привезли з Тирошу. Ноги йому, проте, лишили вільними, а поруч — так, щоб трохи не діставав — поклали його власного меча.

— Вогнечарники повільно

1 ... 239 240 241 ... 296
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чвара королів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чвара королів"