Читати книгу - "Щит і меч"

Досі Вайсом володіло пекуче почуття ненависті до гітлерівців тільки за свій народ. Але тепер йому хотілося мстити їм і за цих німців, за цих от людей, засуджених до бомбової страти.

Вайс знав, що подачками з воєнної здобичі гітлерівці залучали багатьох німців до співучасті у своїх злочинах. Вони віддавали їм у рабство жінок і дівчат, пригнаних з окупованих територій. Створили великий достаток їжі, грабуючи людей у захоплених землях і прирікаючи їх на голод. Майже три мільйони чоловік, вивезених з країн Європи, як раби, працювали на німців. Вони будували їм будинки, шляхи, орали й сіяли.

Але за ці всі добра, одержані від володарів Третьої імперії, доводилося розплачуватися готівкою: не пфенігами, а батьками, чоловіками, синами, вдягненими в мундири кольору пфенігів.

Такий був товарооборот рейху.

Йоганн бачив, розумів: припинити страждання німецького народу могло тільки одне — подвиг Радянської Армії, нищівний удар, котрий повалить ниць і розтопче фашизм, як повзучу гадину, чиї слизькі петлі обкрутили тіло Німеччини і не перестають душити кращих її синів у катівнях гестапо.

Що міг тут зробити Вайс? Єдине, що він міг собі дозволити, — це наказати чинам військової поліції негайно покинути бомбосховище. Він звелів їм патрулювати вулицю, начебто для виявлення ворожих сигнальників.

Він вигнав їх назовні і сам пішов за ними. Обернувшись, Вайс помітив, як підібрані тотальники проводжають його здивованими і зраділими поглядами людей, яких засуджено до страти і раптом помилувано.

Перший ешелон бомбардувальників розвантажився. Зруйновані фугасками будинки горіли: термітні бомби підпалили їх. Цей метод бомбометання — суміш фугасок із запалками — союзники називали «коктейлем».

Вайс вийшов на вулицю, якої не було, — руїни її палали, немов витекла з-під землі лава. Він ішов асфальтом, обсипаним скалками скла, мов по роздрібненій кризі.

Величезні жилі будинки лежали кам'яним груддям, наче обвалився скелястий берег і впав на обмілину. Скелями з гострими кінцями стриміли вцілілі стіни. На кам'яному димучому зсуві неподалік Вайс побачив півголих, кістякоподібних людей: вони пробивали траншею в руїнах, подібну до тих, які прокладають археологи, розкопуючи стародавнє місто.

— Дмитре Івановичу! — почув Вайс спокійний хрипкуватий голос. — Підкинь п'ятьох: намацали місцину, де перекриття легше пробивати.

П'ятеро чоловік вилізло з траншеї і, зігнуті під вагою ломів, стали видиратися по уламках.

Тіла й одяг у цегляному та вапняному поросі. Ноги тонкі, як у болотяних птахів, животи запалі. Однак на торсах і руках помітні були мускули, як на муляжах для навчання медиків.

Потім Вайс побачив, що такі ж знесилені люди підняли важку двотаврову металеву балку, і, здавалось йому, він чує крізь деренчання металу, як риплять мускули цих людей, що роблять нелюдське зусилля. Вони самі повинні були стійкістю уподібнитися залізу.

Тут, рятуючи пожильців, похованих у підвалах бомбосховищ, працювали військовополонені. Навкруги стояли есесівці в касках, тримаючи на поводку чорних вівчарок; пси тремтіли і тулились до ніг своїх сторожів:. Їх лякало полум'я та гуркіт віддалених вибухів. Есесівці зайняли пости її розпалених бомбових воронках або в укритті поряд з велетенськими брилами руїн. Видно з усього, їх не так турбувало, що хтось з військовополонених може втекти, як небезпека нового нальоту.

Сформовані з німецького населення рятівні команди працювали тільки після відбою повітряної триноги. Військовополонених ганяли й тоді, коли район бомбували.

Стукаючи ломами, люди пробивали перекриття. Руки і ноги їхні були обмотані ганчір'ям, на тілах — криваві набряки від поранень, заподіяних кусками арматурного заліза або гострими краями каміння. Але от дивно: на їхніх усохлих, із старечими зморшками обличчях не помічалось і тіні пригніченості. Вони бадьоро покрикували один на одного, змагались у спритності й кмітливості. Здавалося, вони усвідомлювали значущість свого діла, те, що зараз вони тут — найголовніші.

Вайсові гірко й радісно було слухати російський гомін, спостерігати, як підкреслено поважно вони називають один одного на ім'я та по батькові, з яким смаком вимовляють слова з галузі будівельної термінології, радяться, виробляючи найдоцільніший план проходження до підвалу бомбосховища.

Півголі, виснажені, худі, вони мали, напевне, такий вигляд, як раби у Древньому Єгипті, що споруджували піраміди: майже такі ж примітивні були й знаряддя праці. Тільки праця їхня була ще важча та небезпечніша.

— Ура! — пролунав атакуючий вигук. — Ура, хлопці, взяли! — Величезна брила, скинута з вершини руїн, покотилась, перекидаючись, униз.

Вайс ледве встиг відскочити. Він зрозумів: роблячи нелюдське зусилля, щоб звалити брилу, люди ще старалися звалити її так, щоб убити німецького офіцера, який дивився на них знизу.

Вони зареготали, коли Вайс злякано відсахнувся вбік.

Хтось із них крикнув:

— Що, наволоч, задриґав ногами? Навчився вже від нас тікати! — і додав таке солоне слівце, якого Вайс вже давно не чув.

До Йоганна підійшов охоронник і, попросивши пробачення в пана офіцера, порадив підійти трохи вбік.

— Працюють, як дияволи, — сказав він Вайсові, — і при цьому навіть не крадуть, навіть персні з мертвих не знімають. І коли що беруть, то тільки їжу. Хліб, як кажуть. Напевно, вони збожеволіли в таборах. Якби були нормальні, то брали б. Персні легко можна було б сховати: обшукуємо ми їх тільки поверхово.

— Агов, гнидо! — закричав охоронникові, мабуть, старший із в'язнів. — Гебен зі мір! Бітте ді латерне!

Охоронник відстебнув електричний ліхтарик і, перш ніж подати його в'язню, повідомив Вайсові:

— О, вже пробили штольню!.. — І пообіцяв з усмішкою: — Зараз буде дужо цікаво дивитись, як вони витягають людей.

Через деякий час в'язні вишикувалися біля пробитого у перекритті отвору і стали передавати з рук до рук поранених. Останні в цьому ланцюжку відносили поранених на асфальт і обережно укладали поряд.

Пізніше за всіх вийшли з підвалу німці, що не мали ніяких пошкоджень. Серед них був літній чоловік. Він кинувся до охоронника і, вказуючи на сутулого військовополоненого, загорлав:

— Оцей дозволив собі штовхнути мене кулаком у груди! Ось мій партійний значок. Я наказую негайно провчити зухвалого тут-таки, на місці! Дайте мені пістолет, я сам…

Підійшов старшина військовополонених. Високий, сивуватий,