Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

призахідне, світлий сум струмить.

— А й справді Царівна Духмяних трав! — вигукнула Лі Вань і взяла вірш Баоюя.

Забарвили лагідно двері Осінні і блідість і свіжість, З гіллячок струснулася сьома[262], І вазу наповнила сніжність. Тань-чжень із басейну виходить... Ти — тінь її, кригою вкрита. Душа твоя, мовби у Сі-цзи, Тріпоче і сяє нефритом. Ні, вітер над ранок не звіяв Жури, що тяжка та столика, Сліди твоїх сліз безутішних Помножив дощ, вчора пролитий, І я, на поруччя обпершись, У передчутті край віконця, І звуки рубля розрізняю І флейту при заході сонця...

— Краще за всіх склала Таньчунь! — заявив Баоюй, коли Лі Вань скінчила читати. Одначе Лі Вань віддала перевагу Баочай.

— Вірш сестри Баочай найвиразніший, — сказала вона й стала квапити Дайюй.

— Хіба всі вже закінчили? — запитала Дайюй.

— Усі.

Дайюй взяла пензлик, єдиним духом написала вірш і кинула на стіл. Лі Вань заходилася читати:

Покров Сянцзянський[263] не запнуто, Напіввідчинено прохід, Розбитий лід — землі оздоба, А вазу красить лиш нефрит.

Заледве Лі Вань закінчила, як Баоюй не витримав і почав голосно висловлювати своє замилування:

— І як тільки вона зуміла так придумати!

Лі Вань читала далі:

Візьму бутончик груші нишком[264], — Бегонії третина в ній, Зате в душі свавільній сливи Побачиш всю її вповні!

— Скільки глибокого почуття в цих рядках! — закричали всі. — Чудово!

Із нетрів місячних святими Рукав розшито білий твій,