Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

class="book">Першим Лі Вань прочитала вірш Таньчунь. Оспівую білу бегонію І двері вже зачинено важкі. І холодно траві, й вечірній промінь згас. При вході у палац зелений мох Боки покрив шерензі сірих ваз. Що є нефрит? Чистісінька душа. Хіба щось є прозоріше нефриту? А сніг — це що?[260] Це феї світлий лик, При ній, розтавши, вся душа відкрита. А серця аромат? Пилинка в пустоті. А гордість і краса? Не дано сили їм... ...Вже в третій варті ніч. І чудернацька тінь. Бегонія цвіте при місяці своїм... Не говори, що може піднестись Свята у скромнім білому убранні, — Про те вона співа, як промінь пізній зник І як погасло дня це сяєво останнє.

Вірш Таньчунь усім дуже сподобався, і Лі Вань почала читати написане Баочай.

Немовби за дверима, що замкнули, Ти зберігаєш скарб та аромат. Візьму я глек, аби налити вазу Живильною вологою ущерть. Тінь осені зі сходинок я змию, — Тебе моя спокуса не трима. Твоя душа як із росинок злита, Ти — холодність, ти — сніжна круговерть... Ти — блідість. Правда, таємнича блідість, Якої в інших квітів не зустрів. Так, ти смутна, але такий твій смуток, Що аж ніяк не затемнить нефрит. Хай Чистоту наш Білий імператор[261] Приймає в дар як ліпший із дарів! ...Чарівна і сумна ти, наче сонце, Що,