Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Цей вірш найкращий! — в один голос заявили всі.

— Якщо говорити про витонченість і оригінальність, не заперечую, — сказала Лі Вань, — що ж стосується глибини думки, він безсумнівно поступається віршу Царівни Духмяних трав.

— Судження цілком справедливе, — погодилася Тань-чунь. — Феї ріки Сяосян присуджується друге місце.

— Найневдаліший — це вірш Княжича, Що Насолоджується пурпуром, — заявила Лі Вань. — Ви згодні?

— Цілком вірно, — підтвердив Баоюй. — Вірш мій нікуди не годиться. А от вірші Царівни Духмяних трав і Феї ріки Сяосян варто було б іще раз обговорити.

— Не втручайся, буде так, як я вирішила, — обірвала його Лі Вань, — а якщо ще хто-небудь про це почне розмову, оштрафуємо.

Баоюю нічого не залишалось, як замовкнути.

— Збиратися будемо другого й шістнадцятого числа кожного місяця, — вела далі Лі Вань. — Задавати теми й рими дозвольте мені. Можна влаштовувати й додаткові збори, хоч щодня, якщо на кого-небудь раптом зійде натхнення, я не заперечуватиму. Але другого й шістнадцятого всі мусять неодмінно бути.

— А назва яка буде в товариства? — спохватившись, запитав Баоюй.

— Занадто проста — неоригінально, — зауважила Тань-чунь, — занадто вигадлива також недобре. Найкраще назвати його «Бегонія». Адже саме про неї наші перші вірші! Можливо, назва трохи примітивна, зате відповідає дійсності.

Ніхто не став заперечувати. Побалакавши ще трохи, вони випили вина, поласували фруктами й розійшлися хто додому, хто до матінки Цзя й пані Ван. Але про це ми не розповідатимемо.

А зараз повернімося до Сіжень. Вона ніяк не могла здогадатися, що за лист одержав Баоюй і куди пішов разом із Цуймо. До того ж з’явилися жінки з двома горщиками бегонії. Сіжень іще більше здивувалася, почала розпитувати, звідки квіти, і їй розповіли.

Сіжень звеліла залишити квіти, попросила почекати в передній, а сама пішла у внутрішні покої. Там вона відважила шість цянів срібла, взяла три сотні мідних монет і, коли повернулася, вручила все жінкам, наказавши:

— Срібло віддайте служникам, які принесли квіти, а мідні монети візьміть собі на вино.

Ті підвелися й, усміхаючись, подякували Сіжень, але гроші взяли тільки після настійних умовлянь.

— Чи чергують біля воріт разом із вами хлопчаки? — запитала Сіжень.

— Чергують, їх четверо, — відповіла одна з жінок. — Це на випадок, якщо хто-небудь із них знадобиться панам. Може, у вас будуть які-небудь накази, панянко? Скажіть, ми передамо служникам.

— У мене? Накази? — всміхнулася Сіжень. — Тут другий пан Баоюй хотів послати подарунки панянці Ши Сян’юнь. Так що ви прийшли до речі. Передайте служникам, щоб найняли коляску, і повертайтеся по гроші. Тільки сюди служників не присилайте — нема чого.

— Слухаємося! — шанобливо відповіли жінки й вийшли.

Сіжень повернулася в кімнату й хотіла скласти на блюдо одарунки для Сян’юнь, але яким же був її подив, коли вона побачила, що блюдо зникло.

— Ви не знаєте, куди поділось агатове блюдо? — запитала Сіжень у служниць, зайнятих вишиванням.

Служниці здивовано переглянулися.

— Здається, на ньому віднесли плоди лічжи третій панянці Таньчунь, — мовила нарешті після тривалого мовчання Цінвень, — не знаю тільки, де воно зараз.

— Хіба мало в будинку всіляких блюд, — незадоволеним тоном зауважила Сіжень, — навіщо було брати саме це?!

— Я теж так говорила, — сказала Цінвень, — але дуже вже красивий вигляд мали на цьому блюді складені гіркою лічжи. Третій панянці, видно, так сподобалося, що вона разом із фруктами залишила в себе й блюдо. Тому нема чого турбуватися! До речі, дві вази, які взяли недавно, теж іще не принесли! Вони стояли отам, нагорі.

— Ах, — вигукнула Цювень. — Із цими вазами пов’язана досить забавна історія. Наш пан, уже якщо здумає виявити батькам повагу, неодмінно перестарається. Одного разу, коли розпустилися квіти кориці, він зламав дві гілки й хотів поставити у вазу, аж тут раптом подумав, що недостойний першим насолоджуватися квітами, які розпускаються в саду, налив води в обидві вази, у кожну поставив по гілці, одну вазу звелів узяти мені, другу