Читати книгу - "Спомини"

A1; М: <1 ½>; A4: <2 ½ метра>; В1, С1: <2 і півметра>

Цей камінь був віднайдений на початку XX ст. в урочищі “Шляхетчина”, приблизно за 7 км від річки Серет. Точні розміри кам’яного обеліска були такі: довжина — 5,5 м, ширина — 1–1,21 м, товщина — 0,18 м. Камінь мав три знаки, схожі на тамги або руни. Історики ще не визначилися, чи це був прикордонний межовий стовп, а чи надмогильний камінь. Взимку 1904 р. мешканці Заздрости перевезли його 18-ма кіньми на спеціяльно зроблених санях до села й поклали біля костела. За часів більшовицької окупації камінь пропав.

М, В1: <Літературнім Віснику>; А1, A4, С1: <Літературно Науковім Віснику>.

Лянцкоронські (Lanckorońscy) — один з давніх польських родів, що виводиться від лицарів “з Бжезя” (в Малопольщі), які у XIV столітті одержали від короля Казимира Великого (1333–1370) замок Лянцкорон. Найвідомішим представником роду був Предслав Ланцкоронський (Przecław Lanckoroński, †1531) — хмельницький староста часів польського короля Сигизмунда І (1506–1548), син сенатора Станіслава Лянцкоронського та Анни Курозвенцької, зять князя Костянтина Острозького та свояк великого князя литовського Олександра І (1492–1506). Він вийшов на історичну арену в 1506 р. як вмілий полководець, що рятував степові кордони Поділля від нападів турків і татар. Предслав Лянцкоронський здійснив два великі походи на Білгород-Дністровський (1516) та Очаків (1528). До своїх кампаній він активно залучав козацькі загони, через що в історичній традиції за ним закріпилося звання першого гетьмана козаків. Свій вплив Лянцкоронські зберегли і в пізніші часи. У кінці XVI — початку XVII століття Станіслав Лянцкоронський (1585–1617) обіймав посаду подільського воєводи, а його внук Станіслав (†1650) очолив Брацлавське воєводство. Ланцкоронські залишалися одним із найвпливовіших родів Поділля та Брацлавщини аж до остаточного розподілу Речі Посполитої в кінці XVIII століття. До кінця невідомо, котрого з Лянцкоронських мав на увазі Йосиф Сліпий як можливого засновника Заздрости, але його замітка про давність назви Бульваград дозволяє припускати, що він відносить початки свого рідного села до часів козацтва.

Патріярх Йосиф тут сам додає примітку з дещо відмінним коментарем у різних версіях: А1, A4: <Теребовельська Земля, Ню Йорк, 1968, 629 і сл. В статті Дичковського>; A4, В1: <Теребовельська Земля, Ню Йорк, 1968, ст. 629. У статті є деякі неточності>.

A1, A4, C1; B1: <Тюха, що пливе з-під Беневівської долини і перетинає Стару і Нову Заздрість та впадає до Серету; друга, якої назви не тямлю, випливає з Пантелиських озер за Заздрістю з боку Дарахова, і впадають обидві до Серету>.

“Вудвуд” — діял. назва одуда.

А1; A4, В1: <на весь виднокруг>.

A4, В1; М, А1: <сумовитий вид>; С1: < меланхолійний, сумовитий тон>.

C1; А1: <подорожні>; A4, В1: <подорожні вандрівні жебраки>.

В1: <передусім гречку для пчіл на степах>.

A1, A4, В1: <з гомінким співом>.

В1-1с: <нерозбірлива фраза>.

Батько Йосифа Сліпого Іван Семенович Сліпий помер у 1927 р.

Назвисько — тут: прізвище.

Йосиф Сліпий, напевно, бере цю інформацію з тої самої статті, на яку посилається вище, коли описує рідне село Заздрість: Р. Сліпий, Г. Коберницький. Заздрість Нова і Стара // Теребовельська земля, с. 629–632. У справі походження прізвищ “Сліпий”, “Коберницький” та “Дичковський” до Йосифа Сліпого писав у 1944 р. о. Володимир Тарнопільський (1905–1973), що з 1934 р. був парохом Заздрости. У своєму листі від 15 листопада 1944 року о. Тарнопільський зазначає, що в метриках зайшла випадкова помилка щодо прізвища “Сліпий” і що правильне прізвище є “Коберницький”, як про це свідчили найстарші люди на парохії, в тому числі й його покійний дядько Микола Дичковський та о. Теодор Цегельський, парох Струсівської парохії, до якої в той час належала Заздрість. Однак о. Тарнопільський не врахував того факту, що бабка Йосифа Сліпого Анна була одружена двічі: вперше — із Семеном Сліпим, від якого мала сина Івана Сліпого, а вдруге — з Олексієм Коберницьким, від якого мала сина Георгія. Олексій Коберницький був не батьком, а вітчимом Івана Сліпого (батька Йосифа Сліпого); а що його мама Анна перейшла на прізвище другого чоловіка, то й її син Іван також успадкував це прізвище. Остаточне вияснення про прізвище Йосифа Сліпого подала Оксана Сліпа (Горбатенька), внучка сестри Йосифа Сліпого Францішки (інтерв’ю з нею див. у ст.: Іван Хома. Патріярх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії // Духовна спадщина Патріярха Йосифа Сліпого і сучасні проблеми розвитку української науки та культури / ред. А. Рудницький. Львів 2000, с. 51). Виглядає, що вітчим Олексій Коберницький теж жив недовго і скоро помер, бо Йосиф Сліпий нічого про нього не згадує у своїх “Споминах”. Так само й парох Заздрости о. Володимир Тарнопільський засвідчує у своєму листі з 1944 p., що Іван Сліпий став