Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

?

Леді Лицар є підлеглою Її Високості, але Форт Мента є власністю Його Високості. Ми є помічниками Його Високості. Невже ми збираємося віддати їй цю фортецю?

.

— слабо спитав голос у кутку.

. ó? ó

Ретто подивився в той бік і похитав головою. Хлопці, сказав він, ви справді думаєте, що Його Високість цінує Тонігеля? Хіба ви не бачите, що Його Високість честолюбний? Не кажучи вже про Тонігеля та Абіс, боюся, що навіть Еруїна немає в очах Його Високості.

ó

Подумайте про це. Якби Його Милість прийняв запрошення жінки-командира легіону Крус і приєднався до Імперії, то як його статус можна порівняти з статусом графа Тонігеля? Чим він займався в Еруані? Він привіз нас сюди з Бреггса і повалив владу того проклятого барона Граудена та його лакеїв. Чому?

.

Ретто подивився на своїх старих товаришів одного за одним. Хіба ви не помітили? Лорд ніколи не просив нас присягнути йому на вірність, тому що він не хотів стати ще одним великим герцогом Арреком. Я чув, як він розмовляв з Її Високістю та міс Амандіною наодинці. Я думаю, що те, чого вони хочуть, це те, чого ми прагнемо з довгих років війни. Справжній Еруїн, який не контролюється іншими, який стоїть вище Вонде.

ó .

Мої товариші, сказав він тихо, що ми народилися в Бреггсі, але Тонігель справді є нашим другим домом. У порівнянні з цим, у нас є ще одна спільна ідентичність. Не забувайте, що ми солдати Еруїна. У цей час ми повинні відмовитися від своїх егоїстичних інтересів. Ми підлеглі графа, і ми повинні встати, щоб довести його правоту.

.

Ретто вказав на поле бою за межами перфорації і відповів: «Якщо кожен з нас поширить переконання графа на весь Еруїн, наші ідеали, ідеали графа та її високості будуть реалізовані.

.

У кімнаті панувала тиша.

?

Чи можемо ми зробити щось подібне?

?

Так, це занадто клопітно. Болить голова, просто почувши це. Бос, ти впевнений, що це те, що ми можемо зробити? Це те, про що повинні турбуватися лише чиновники та вельможі, чи не так?

.

Але, шеф, коли ви стали такими вченими? Ха-ха.

Сміх здавався заразливим, і незабаром усі в кімнаті також тихо засміялися. Ретто з посмішкою похитав головою і вилаяв: «Заткнися, чортові ідіоти». Колись я був шляхетним лицарем, як і Мано, який був моїм слугою. Слідом за вами, вульгарні хлопці, я навіть втратив свою стару професію. Гаразд, перестаньте говорити дурниці. Ви маєте рацію, ми є утриманцями графа, але оскільки ми є утримувачами графа, ми повинні виконувати волю графа. Отже, міс Мейнільд, ви повинні врятувати її, навіть якщо не хочете.

,

Хоча на перший погляд всі жартували, ніхто не наважувався виступити проти рішення Ретто. Люди організовано вийшли з приміщення і почали збирати своїх підлеглих. Вони наче повернулися на десятки років назад. Це було не що інше, як битва. Для ветеранів це було так само природно, як їсти і пити.

?

Ви не спите?

Коли Мейнільд прокинулася від сонливого стану, то побачила знайоме обличчя.

Це була прекрасна дівчина. У неї була пара яскравих вузьких очей. Коли вона примружилася, її зіниці були чорні, як чорнило. Шкіра дівчини була нелюдськи біла і ніжна, як нефрит. У неї було довге чорне волосся з сандалового дерева, яке відбивало світло, як зірки на нічному небі. Однак увагу Мейнільд привернув чорний дорогоцінний камінь на лобі дівчини. Це був довгий, вузький, ромбоподібний чорний кристал.

.

Обличчя дівчини почервоніло від злості. Вона стежила за поглядом жінки-лицаря і згадувала приниження, яке вона відчула, коли отримала дорогоцінний камінь на лобі. Вона холодно пирхнула.

?

Ко Хуа ?

.

Мейнільд була вражена власним хрипким голосом. Вона згадала, що сталося в Рушті, і на мить завагалася, перш ніж знову заговорити: Де це місце? Мента впав? Чи я тепер твій бранець? Після того, як ви покинули Рушту, ви шукали притулку у бугів? Або вони дійсно в змові з Сутінковим Драконом?

Я не впала на той самий рівень, що й ті саасальдійці, — відповіла Чорна Корфа з ноткою гніву, — Ти така ненависна жінка, як і той хлопець. Невже у смертних немає почуття сорому? Я той, хто врятував тобі життя.

?

Ви повернулися? Мейнільд був приголомшений Дякую

.

Надворі почувся різкий свист. Кам'яні снаряди катапульти влучили десь неподалік. Будинок здригнувся, і посипався пил.

Мейнільд якусь мить мовчки відчула, перш ніж запитати: Отже, це місце все ще Мента. Як довго я перебуваю без свідомості? Пан Ретто та інші все ще чинять опір? Міс Ко Хуа, чи не могли б ви відвезти мене до мерії?

Я б порадив тобі не плекати таких ілюзій, і я не зобов'язаний служити тобі, — огризнувся Чорна Корфа, — Ти живий лише завдяки чистому везінню. Якби не цей хлопець, навіть якби я приїхала вчасно, ти б уже була мертва.

.

Потім Мейнільд помітив, що позаду Ко Хуа стоїть молодий чоловік. Коли вона побачила його, то не могла не отетеріти. Це сталося тому, що він був другим сином Обервея, молодого лицаря, який покинув замок Мента рано вранці, щоб розвідати інформацію.

,

Юнак помітив вираз обличчя Мейнільд і квапливо підвівся, дещо стурбовано сказавши: міс Мейнільд, я знаю, що ви підозрюєте мене і мого батька, але можу запевнити вас, що мій батько ніколи не зрадить Її Високості. Має відбуватися щось інше.

Якусь мить він вагався, потім зціпив зуби і відповів: «Я можу гарантувати це своїм життям!»

Мейнільд потерла хворе чоло, нарешті згадавши все, що сталося до того, як вона знепритомніла. Тоді вона майже подумала, що загинула від рук цього чудовиська. Однак здавалося, що після того, як вона знепритомніла, сталося багато всього.

?

Хіба я не повинен бути мертвим?

Мейнільд підсвідомо доторкнулася до рани на грудях. Рана від меча все ще залишалася там, ледь не пробивала їй груди та живіт. Цей меч повинен був пронизати її серце.

Ви дійсно повинні бути мертві. Ця пронизлива рана пронизала твоє серце. Для будь-якого смертного це найсмертельніша травма.

.

Чорний Ко Хуа зробив паузу.

!

Але дивно те, що ти все ще живий. Не питайте мене чому, бо я теж не знаю. Можливо, саме ваша пані Марта врятувала вам життя.

.

Мейнільд якусь мить мовчав.