Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як самопочуття? — запитав найстарший із командирів.
— Зашибись, — буркнула я — коли мене звідси випустять?
— Дивлюся, у когось нерви здають, — усміхнувся Роман.
— Ну вас би закрили в чотирьох стінах і відібрали одяг.
Зайшов лікар, трохи здивувався моїм гостям.
— Докторе, коли ви мене випустите?!
— Я б тебе ще кілька днів для профілактики тут потримав, — сказав він не впевнено.
А в мене око почало сіпатися. І я зрозуміла, що зараз тупо розревуся, навіть носом шмигнула.
— Я додому хочу! — сказала жалібно — Мені готелю з головою вистачило.
— Як там аналізи? — запитав Альфред і обійняв мене, я уткнулася чолом у його груди.
— У порядку. До речі, вітаю, ти будеш батьком.
— А мене типу вітати не потрібно? — ображено запитала я.
— Ох уже ці вагітні з їхніми перепадами настрою. Вітаю! — не надто радісно сказав лікар — За тиждень зайди до Інесси і можеш уже додому їхати. А ви, Альфред, слідкуйте, щоб більше вона не мерзла і взагалі нагляньте за нею. І заздалегідь співчуваю, стрибки настрою, примхи... — він махнув рукою і хотів було піти, я його покликала.
— Докторе, а де мій одяг?
Мелор підійшов до шафи і відкрив її ключем. Мене залишили одну в кімнаті з ліжком. Я за лічені секунди переодягалася і вийшла вже одягнена, на ходу збираючи волосся у високий хвіст.
— Ось це швидкість переодягання, — здивовано сказав командир.
Альфред тільки посміхнувся, він бачив, що я вже задоволена і зараз просто хочу піти з лікарні. Мене дбайливо обійняли і ми в обнімку пішли коридором лікарні.
— Коли рідним, скажімо? — запитав вже в машині, коханий був сьогодні за кермом.
— Пізніше, коли я сама це усвідомлю і зможу побачити на екрані та фотографію отримати. А то поки що я не дуже в це вірю.
Удома на кухні сиділи в обнімку, спокійно попиваючи чай. Настя зайшла на кухню, одразу помітила, що подруга вдень трохи поспала. Подивившись на мене, посміхнулася, сказала:
— Вітаю, дитина це здорово.
Ми з Альфредом переглянулися здивовано.
— Я нікому не говорив, — сказав він одними губами.
— Настя, з чого ти вирішила?
— Так ти мені вранці сказала? — здивовано сказала подруга, а потім задумалася — Почекай, а ти коли додому прийшла? Ні, ну не могло ж мені це наснитися. Я була в цілковитій упевненості, що ти мені сказала, що чекаєш на малюка, і вдягнута була точно так само, як зараз.
— Комусь потрібно вночі спати, — сказав її батько, заходячи на кухню.
Подивилася запитально на чоловіка, він тільки плечима знизав.
— Щось хочете нам сказати? — запитав Нейтан.
— Можливо. Я думала, ти переїхав до дідуся?
— Так, зайшов ось дрібних повернути батькам. Вони на прогулянці заснули.
— Настя, — твій сон прямо пророчий.
— Та годі?! — здивувалася подруга і сіла за кухонний стіл, здається, вона вже остаточно прокинулася — Ви серйозно? Ви мене не розігруєте? Чи це в мене від недосипу?
— Нам сьогодні лікар сказав, — сказав Альфред. — Ізі робили загальне обстеження, от і дізналися, трохи завчасно. А то б були ще в невіданні кілька днів.
Подруга обійняла нас обох. Схлипнула й обійняла кожного окремо.
— Це так здорово! Рада за вас.
— Тоді чого ти ревеш? — запитала я.
— Від щастя, — весело сказала Настя.
— Давно пора, — спокійно сказав Нейтан і потиснув Альфреду руку, а мене легенько обійняв.
Подруга пішла перевірити дітей і повернулася вже умита і трохи переодягнулася.
— Коли я вже буду нормально спати, — запитала вона, це було риторичне запитання. — Альфред, мені твоя консультація потрібна. Я сьогодні намагалася дітей у садок влаштувати.
Побачивши, що подруга дістала телефон, Альфред усміхнувся і сказав:
— Дивлюся, ти в Ізабелли навчилася записувати потрібні розмови.
— Взагалі-то це я її навчила. Загалом, послухай і порадь що робити.
— Що там? — запитав у неї батько.
Альфред одягнув навушники, принесені Настею, і ввімкнув запис на телефоні. За п'ять хвилин віддав Нейтану. Поки чоловік слухав, я притулилася до навушників і теж трохи слухала. На подругу наїхали грубо, вимагали гроші для зарахування дітей, хоча в неї вже були всі необхідні документи, про які вона говорила. Їй порадили або робити благодійний внесок, або нехай бабуся сидить із дітьми. А для Настусі це болюча тема, її мама померла коли вона була ще маленькою. Подивилася на подругу, мабуть вона знову згадала розмову і сиділа засмучена. Нейтан дослухавши обійняв доньку.
— Не звертай на них уваги. Хочеш я піду поспілкуюся? — запитав у неї батько.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безстрашність, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.