Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Бідолашний.

— Ще б пак.

І княжич, позволікавши, простягнув капітанові руку.

А той потиснув її зі словами:

— Вибачте, що зруйнував ваші плани.

— От іще, — фиркнув Адолін. — Їх зруйнував не ти, а король. Гадаєш, Елгокар не міг пустити твої звинувачення повз вуха й діяти, як домовлялися, не даючи Садеасові спам’ятатися? А він — замість, угамувавши натовп, домагатися свого! — влаштував нам істерику. Буря його забирай!

Каладін закліпав очима на такий неповажливий тон, а потім озирнувся на тюремника, який стояв віддалік, вочевидь намагаючись здаватися непомітним.

— Те, що ти сказав про Амарама, — правда? — спитав Адолін.

— Від першого й до останнього слова.

Княжич кивнув.

— Мене завжди цікавило, що саме він приховує…

І рушив далі.

— Заждіть, — гукнув капітан, кидаючись йому навздогін, — то ви мені вірите?

— Мій батько — найліпша людина з усіх, що я знаю, а може, й найліпша з нині живих, — відказав Адолін. — Але навіть він втрачає самовладання, не вільний від суб’єктивності й має проблемне минуле. А от Амарам, схоже, незмінно чинить, як годиться. Коли послухати, що про нього оповідають, то складається враження, що він має мочитися нектаром і сяяти в темряві. А це, як на мене, відгонить людиною, яка надто старається створити собі репутацію.

— Ваш батько каже, що, викликавши його на дуель, я дав маху.

— Атож, — погодився Адолін, дійшовши до дверей у кінці коридору. — Ти, підозрюю, просто не в курсі, що є така річ, як дуельний кодекс. Темноокий не може кинути виклик людині на кшталт Амарама — а тим паче так, як кинув його ти. Збентеживши короля, ти, вважай, наплював на даровані тобі привілеї. — Княжич позволікав. — Хоча, звісно, відсьогодні це не матиме для тебе жодного значення.

Адолін відчинив двері. В невеличкій кімнатці за ними — яка, очевидячки, правила тюремникам за кордегардію — з’юрмилася більшість Четвертого мосту. Відсунувши в куток стола зі стільцями, там удалося звільнити місце для двадцяти з лишком бійців, які одразу відсалютували Каладінові, а за мить їхнє уставне привітання почало переростати в овацію.

Той звук… він остаточно притлумив, а зрештою й розігнав його темряву. Ступивши назустріч своїм людям, командир спіймав себе на тому, що всміхається, потискаючи руки та слухаючи, як Скеля жартує з його бороди. Був там і Ренарін, який одразу долучився до брата й тихенько, але жваво забалакав до нього — нехай і звично крутячи в руках свою коробочку.

Каладін мигцем глянув осторонь. Що то за люди під стіною? Члени Адолінового почту? А втім, хіба то не один із його Збруєносців? Усі вони мали із собою якісь задрапіровані речі. Вступивши до кімнати, княжич гучно сплеснув у долоні, вимагаючи тиші.

— Сталося так, що я здобув не один, а два Сколкозбройці і три нові комплекти Збруї. Тож наразі князівство Холін володіє чвертю всіх алеткарських Сколків, а мене оголосили чемпіоном із дуелей. Що не дивно, позаяк у ніч після нашого поєдинку Реліса відіслали з попутним караваном назад в Алеткар: після розгромної поразки його батько намагався сховати синка від ганьби.

Один повний комплект Сколків відійшов генералові Халу, а ще два я наказав вручити заслуженим світлооким годящих чинів, які воюють у батьковій армії. — Тут Адолін кивнув на драпіровані предмети. — Тож залишається один повний комплект. І мені особисто цікаво перевірити: чи правдиві перекази? Чи посвітліють райдужки темноокого, щойно між ним і його Сколкозбройцем сформується належний зв’язок?

На мить-другу Каладіна захлеснула справжня паніка. Знову — це відбувалося знову.

Збруєносці стягнули драпірування, і з-під нього зблиснув сріблястий меч. По центру двосічного клинка пробігав візерунок — переплетені ліани. А долі, як виявилося, лежав комплект Збруї, пофарбованої в жовтогарячий — трофей, здобутий в одного з переможених завдяки капітанові.

Варто йому взяти ці Сколки, й усе стане інакше. Каладін ураз відчув себе хворим — ледь не калікою. І обернувся до княжича:

— Я можу вчинити з ними, як забажаю?

— Так, бери — вони твої, — кивнув Адолін.

— Були моїми, — заперечив капітан і вказав на одного з членів Четвертого мосту. — Моаше, бери. Тепер ти Сколкозбройний.

Той побілів із лиця. А Каладін був наготові — бо минулого разу… Він смикнувся, коли Адолін ухопив його за плече — але трагедія часів служби в Амарамовій армії не повторилася. Натомість княжич витягнув його в коридор, застережно здійнявши перед мостонавідниками долоню — мовчати, мовляв.

— Секундочку, — скомандував Адолін. — Усім залишатися на місцях. — А відтак, уже тихіше, прошипів до капітана: — Я наділяю тебе Зброєю та Збруєю.

— Дякую, — відказав той. — Моаш чудово дасть їм раду — він тренується в Загеля.

— Я наділив ними не його, а тебе.

— Якщо вони дійсно мої, то я можу чинити з ними, як захочу. А чи вони насправді не мої?

— Та що з тобою? — не вгавав Адолін. — Це ж мрія кожного солдата — хоч темно-, хоч світлоокого. Це що — в пику мені? Чи… кому?..

Княжич здавався цілковито ошелешеним.

— Це нікому не в пику, — тихо й спокійно відказав Каладін. — Адоліне, від такої Зброї загинуло забагато людей, яких я любив. Мені несила навіть глянути на неї — не те що взяти її в руки — не побачивши крові…

— Ти став би світлооким, — зашепотів Адолін. — Навіть якби це не змінило кольору твоїх очей, тебе за нього вважали б. Сколкозбройних автоматично зараховують до четвертого дану. Ти міг би викликати на дуель Амарама. Змінитися могло б усе твоє життя…

— Мені не треба, щоб його змінило перетворення на світлоокого, — відповів на це Каладін. — Я прагну, щоб життя змінилося не тільки в мене — а у всіх таких, як я нинішній. Адоліне, я не стараюся нікого позлити. Просто цей дар не для мене — я не хочу бути Сколкозбройним.

— Той убивця повернеться, й ми обидва це знаємо, — правив своє Адолін. — І я радше волів би, щоб Сколкозбройним, який мене прикриватиме, став саме ти.

— Без Сколків від мене буде більше користі.

Княжич насупився.

— Дозвольте мені віддати ці Сколки Моашеві, — попросив Каладін. — Ви ж бачили на ділі, що я цілком здатен давати собі раду й без них. Якщо Сколкозбройним стане один із моїх найкращих бійців, тоді проти вбивці нас буде не двоє, а троє.

Адолін зазирнув до кімнати, а відтак знову скептично глянув на свого охоронця.

— Ти розумієш, що ти божевільний?

— Хай буде так.

— Гаразд, — промовив княжич і зайшов назад до кордегардії. — Це ти в нас Моаш? Що ж, гадаю, ці Сколки твої. Вітаю. Тепер ти переважаєш за рангом дев’яносто відсотків населення Алеткару. Придумай собі родове ім’я й попроси, щоб тобі дозволили долучитися до одного з Домів під стягом Холінів. Або можеш заснувати власний, коли хочеш.

Моаш запитально глянув на Каладіна й отримав у відповідь ствердний кивок.

Тож рослявий мостонавідник, перетнувши кімнату, простяг руку і торкнувся пальцями Зброї. А провівши ними аж ген до руків’я, схопився за нього й благоговійно здійняв Сколкозбройця. Як і більшість із них, меч був величезний, але Моаш легко втримував його одноруч. Вправлений у головку ефеса геліодор зблиснув спалахом світла.

Лейтенант глянув на