Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

що можна їхати.

Нянька Сун зібрала речі й вирушила переодягатися.

— Вийдеш через задні ворота саду, — напучувала її Сіжень, — там тебе чекатиме хлопчик-служник із коляскою.

Про те, як нянька Сун їздила до Ши Сян’юнь, розповідати немає потреби.

Незабаром повернувся Баоюй. Він помилувався бегонією, а потім розповів Сіжень про поетичне товариство. Сіжень у свою чергу йому повідомила, що послала няньку Сун із подарунками до Ши Сян’юнь.

— І як це ми про неї забули! — сплеснув руками Баоюй. — Ото ж то я відчуваю, когось не вистачає. Як добре, що ти нагадала, — треба запросити Сян’юнь. Без неї в нашому товаристві буде нецікаво.

— Нічого не вийде! — зауважила Сіжень. — Адже панянка Сян’юнь не може розпоряджатися собою, не те що ви всі. Ти запросиш, а її не відпустять із дому, вона тільки засмутиться.

— Спробуємо, — стояв на своєму Баоюй. — Я попрошу бабусю по неї послати.

У цей час повернулася нянька Сун. Вона передала Баоюю «подяку за увагу», Сіжень — «подяку за послугу» і сказала:

— Панянка запитує, що робить другий пан, я їй відповіла, що вони з панянками влаштували якесь товариство й складають вірші. Панянка Ши Сян’юнь дуже засмутилася, що її не покликали.

Баоюй одразу ж вирушив до матінки Цзя й попросив послати по Сян’юнь.

— Зараз уже пізно, — зауважила матінка Цзя, — а вранці неодмінно пошлю.

Баоюй засмучений повернувся до себе.

Наступного ранку він знову пішов до матінки Цзя, поквапити її. Сян’юнь приїхала лише пополудні, тоді Баоюй нарешті заспокоївся й докладно розповів їй про все, що сталося після її від’їзду. Він хотів прочитати їй вірші, але Лі Вань запротестувала:

— Не треба читати, назви тільки рими. Сян’юнь спізнилась, і її варто оштрафувати — нехай напише вірші. Складе гарні, приймемо її до товариства, погані — ще оштрафуємо: нехай тоді влаштовує для нас частування.

— Це я маю оштрафувати вас за те, що забули мене запросити! — усміхнулася Сян’юнь. — Добре, давайте рими! Талантами я не відзначаюсь, але постаратися можу. Я готова підмітати для вас підлогу й кадити пахощі, тільки прийміть мене до свого товариства.

Слова Сян’юнь усім сподобались, і вони заходилися докоряти одне одного:

— І як це ми забули її запросити!

Аж тут на Сян’юнь найшло натхнення, єдиним духом вона склала два вірші й переписала начисто, взявши перший пензлик, який трапився під руку.

— От вам мої вірші на задані рими, — всміхнулася вона. — Чи добре, чи погано, не знаю, але наказ ваш я виконала.

— Ми написали чотири вірші й думали, що тему вичерпано, — зізналися дівчата, приймаючи аркуш з віршами. — А ти придумала відразу два! Невже в тебе з’явилися нові оригінальні думки? Швидше за все ти повторила нас.

І вони почали читати вірші.

Вірші на тему «оспівую білу бегонію» 1 Всі небожителі святії Зійшли до стольних до воріт; Нефритом наповняю вазу, Полям ланьтяньським[266] шлю привіт! Ти — Шуан’е[267], цій славній феї Лиш прохолода на віку, І все ж Ціннюй[268] тобі не пара, Тобі ж бо воля до смаку! Та звідки, справді, снігу взятись У час осінньої імли? ...Дощ все сильніший, за віконцем Сліди лиш зливи зберегли. Хоча і так, — поету раді, — Читає вірші залюбки, Не сумно з ним стрічати ранок Й день проводжати гомінкий!