Читати книгу - "Маг"

935
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маг" автора Джон Роберт Фаулз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 243 244 245 ... 283
Перейти на сторінку:
був фахівець у галузі античної філології… любив Грецію. Ми познайомилися з Морісом. Лілі і Роза зачаті на Фраксосі. У тому будинку, що дав нам на тимчасове проживання Моріс.

— Не вірю ні в одне слово. Але розповідайте.

— Я побоялася родити в Греції, й довелося повернутися до Англії.

Моя співрозмовниця взяла сигарету із срібної коробки, що стояла на триногому столику біля крісла. Запропонувала й мені, але я відмовився. І вогню їй не подав. Вона поводилася дуже спокійно. Справді, її дім — її фортеця.

— Де Сейтас — це дівоче прізвище моєї матері, — пояснила господиня. — Можете перевірити в Соммерсет-гаусі[270]. У неї був брат — старий парубок, дуже заможний. Дядько ставився до мене, особливо після батькової смерти, як до дочки. Не переступав межі, яку визначила моя мати — дуже владна жінка.

Мені спали на гадку Кончісові слова, що вперше він побачив «Бурані» у квітні 1928-го.

— То ви кажете, що не зналися з… Морісом до 1929 року? — спитав я.

— Звичайно, не зналися, — усміхнулася вона. — Всі подробиці відповідного розділу його оповіді Моріс дізнався від мене згодом.

— А як щодо сестри Рози?

— Підіть до Соммерсет-гаусу.

— Неодмінно піду.

Вона споглядала на кінчик сигарети. Змусила мене трохи почекати.

— Народилися близнята. Наступного року помер дядько. Виявилося, він заповів мені майже все, що мав. Одна умова — мій Білл за одностороннім зобов’язанням змінить своє прізвище на де Сейтас. Навіть не де Сейтас-Г’юз. Ось таку підлість учинила моя мати. — Господиня дому кинула оком на ряд мініатюр, що висіли біля камінної полиці. — Дядько був останній чоловік у роді де Сейтасів. Отже, Білл узяв моє прізвище. В японському дусі. Це теж можна перевірити. Ось ніби й усе.

— Як це все? Господи!

— Чи можна мені звертатися до вас по імені? Я ж стільки про вас знаю…

— Не можна.

Вона опустила очі. І знову ця особлива, нестерпно дразлива усмішечка — завсідниця на обличчях її дочок, Кончіса, ба навіть Антона і Марії (хоч у них вона трохи інакша). Їх усіх ніби хтось навчив усміхатися так загадково і зверхньо. Як гадаю, не хто інший, як ось ця жінка.

— Не думайте, що ви перший стоїте передо мною, ображений і розлючений на Моріса та на всіх нас, його помічників. Але з усіх отих скривджених і сердитих молодиків ви перший відкидаєте мою пропозицію заприятелювати.

— Я б хотів поставити вам кілька прикрих питань.

— Будь ласка.

— Але почну не з них. Чому в селі вас мають за оперну діву?

— Кілька разів я співала на місцевих концертах. Мене навчали музики.

— «Клавесин — це така дзенькотлива штука»?

— А хіба він не дзенькає?

Я відвернувся від цієї жінки. Від її лагідности й світськости, що слугували зброєю.

— Шановна пані де Сейтас, ані чарівливість, ані розум, ані гра у слова не допоможуть вам вибратися з цього глухого кута.

— Ви і самі заходите, і когось заводите до глухого кута, — помовчавши, відповіла вона. — Напевно, вам не раз це казали. Ви прийшли сюди з цілком хибних міркувань і стали мене дурити. Я відповіла такою самою брехнею. Ось вам і відбилися ці хибні мотиви.

— Ваші дочки тут?

— Ні.

Я повернувся до неї.

— А Алісон?

— Ми з нею добрі приятельки.

— Де вона?

Замість відповіді — вперте похитування головою.

— Вимагаю, щоб ви призналися, де вона.

— У цьому домі ніхто ніколи нічого не вимагав.

Господиня дому мовила це доволі байдужим тоном. Але дивилася на мене насторожено й уважно, як ото шахіст на дошку.

— Чудово. Побачимо, що на те скаже поліція.

— Наперед знаю. Скаже, що у вас не всі вдома.

Я знову відвернувся. Може, хоч у такий спосіб вдасться ще щось вивудити. Але де Сейтас мовчки сиділа у кріслі. Її погляд я відчував спиною. Не дивлячись, бачив її у пшенично-золотому кріслі, подібну до Деметри, Церери, богині на троні. Це не просто собі п’ятдесятилітня розумниця в сучасній кімнаті, куди з полів долинає гуркіт трактора. Це актриса — така вже віддана ідеям, які мені несила пізнати, така вже вірна людям, яких мені несила простити, що її роль уже перестає бути роллю.

Вона звелася, підійшла до бюрка в кутку, взяла якісь фотографії й виклала їх на столі біля канапи. Відтак знову сіла в крісло й жестом руки запросила мене подивитися. Ось вона в кріслі-гойдалці перед лоджією. Поряд сидить Кончіс, а між ними двома стоїть Бенджі. Ось Лілі та Роза. Перша усміхається в об’єктив, а друга сміється, повернувшись у профіль і ніби проходячи за сестриними плечима. Тлом править та сама лоджія. А ось стара світлина. Це «Бурані». На сходах перед віллою стоять п’ятеро. Посередині Кончіс, поруч нього вродлива жінка — безперечно Лілі де Сейтас. Її обіймає за плечі високий чоловік. На звороті напис: «“Бурані”, 1935 рік».

1 ... 243 244 245 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маг"