Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

12.36. Selections, 103 (= WW, III, 116). Див. також Selections, 128, § 107 (=WW, III, 142).

На філософії тотожності Гегеля надто позначився вплив з боку містичної теорії знання Арістотеля — доктрини про єдність суб'єкта, який пізнає, з пізнаванним об'єктом (див. прим. 33 до розділу 11, прим. 59-70 до розділу 10, прим. 4, 6 та 29-32 до розділу 24).

До моїх зауважень у тексті щодо гегелівської філософії тотожності можна додати, що Гегель, як і більшість філософів його часу, вірив у те, що логіка є теорією мислення або міркування (див. What is Dialectic?, p. 418). Разом із філософією тотожності, така віра приводить до висновку, що логіка — це теорія думки, розуму, ідей, понять або дійсності. З іншого посилання, згідно з яким мислення розвивається діалектично, Гегель міг вивести, що розум, ідеї або поняття, а також і дійсність — все розвивається діалектично. В результаті він одержав: Логіка = Діалектика і Логіка = Теорія Дійсності. Ця доктрина відома як гегелівський панлогізм.

Із цих посилань Гегель міг вивести також, що поняття розвиваються діалектично, тобто що вони здатні до певного самоутворення і саморозвитку з нічого. (Гегель починає цей розвиток з Ідеї Буття, яка передбачає свою протилежність, себто «ніщо», і створює перехід від «ніщо» до Буття — Становлення). Існують два чинники цієї гегелівської спроби розвинути поняття з нічого. Перший — це хибна ідея про те, що філософія має починати без будь-яких передумов. (Ця ідея була відновлена недавно Гуссерлем; вона обговорена у розділі 24, див., зокрема, прим, 8 до розділу 24 та відповідний текст.). Це якраз і змусило Гегеля почати з «ніщо». Другим чинником були його сподівання надати систематичного розвитку і виправдання кантівській таблиці категорій. Кант помітив, що перші дві категорії кожної групи взаємопротилежні, а третя є синтезом цих двох категорій. Ця думка (і вплив Фіхте) привела Гегеля до висновку про можливість «діалектичного» виведення всіх категорій з «нічого», а відтак — виправдання «необхідності» всіх категорій.

12.37. Selections, XVI(=WW, 1832-1887, VI, 153-154).

12.38. Anderson. Nationalism, etc., p. 294.— Король обіцяв конституцію 22 травня 1815 року. Історія «конституції» і придворного лікаря була, очевидно, відома більшості тогочасних монархів (наприклад, імператору Францу І, а також його наступнику Фердінанду І Австрійському).— Наведена далі цитата почерпнута з Selections, 246 та наст. (= Епсусl., 1870, pp. 437— 438).

12.39. Selections, 248 та наст. (= Епсусl., 1870, pp. 437— 438; курсив подекуди мій).

12.40. Див. прим. 25 до розділу 11.

12.41. Щодо парадоксу свободи — див, прим. 43 (1) до даного розділу, чотири абзаци тексту перед прим. 42 до розділу 6, прим. 4 та 6 до розділу 7 і прим. 7 до розділу 24, а також відповідні уривки в тексті (див. іще прим. 20 до розділу 17). Стосовно визначення парадоксу свободи Руссо — див. Social Contract, Book I, chapter VII, другий абзац. Вирішення цього парадоксу Кантом — див. прим. 4 до розділу 6. Гегель часто звертався до цього кантівського вирішення (див. І. Kant. Metaphysics of Morals, Introduction to the Theory of Law, § C; Works, ed., by Cassirer, VII, p. 31). Наприклад, у своїй «Філософії права» (§ 29 та § 270) Гегель, слідом за Арістотелем та Берком (див. прим. 43 до розділу 6 та відповідний текст), виступає проти теорії (що походила від Лікофрона і Канта) про те, що «специфічна функція держави полягає у захисті життя, власності і сваволі кожного» (як уїдливо викладає її сам Гегель).

Дві цитати на початку та наприкінці цього абзаца почерпнуті з Selections, 248 та 249 (= Епсусl., 1870, р. 439).

12.42. Цитати, наведені на початку цього абзаца, почерпнуті з Selections,

250 Епсусl., 1870, pp. 440-441).

12.43. (1) Наведені нижче цитати почерпнуті з Selections, 251 § 540 (= Eticycl, 1870, p. 441); 251 та наст, (перше речення § 541 = Епсусl., 1870, р. 442); 253 та наст. (початок § 542. курсив подекуди мій — Encycl, 1870, p. 443). Всі ці цитати — з «Енциклопедії філософських наук». «Паралельні уривки» — з «Філософії права»: § 273 (останній абзац) до § 281. Дві цитати, наведені в кінці даного абзаца,— з «Філософії права», почерпнуті з § 275 та § 279 (закінчення першого абзаца: курсив мій. Стосовно аналогічного сумнівного використання Гегелем парадоксу свободи — див. Selections, 349 (= WW, XI, 76): «Якщо основоположний принцип індивідуальної волі визнається єдиною основою політичної свободи— то, власне, ми не матимемо ніякої конституції». Див. також Selections, 400 та наст. (=WW, XI, 80=81); 449 (див. «Філософію права», § 274).

Свій діалектичний викрутас Гегель підсумовує так (Selections, 401 = WW, XI, 82): «На попередньому рівні обговорення ми встановили... спершу — ідею свободи як абсолютну і кінцеву мету.» Потім ми визнали державу як моральне ціле і реальність свободи...» Отож, Гегель починає зі свободи, а завершує тоталітарною державою. Навряд чи можна цинічніше здійснити таке перетворення.

(2) Про інший приклад діалектичного викрутасу, а саме — перетворення розуму на пристрасть і насильство — див. закінчення пункту (g) у підрозділі IV даного розділу (текст до прим. 84). З огляду на це, надто цікавою є гегелівська критика Платона (див. також прим. 7 і 8 до даного розділу та відповідний текст). Удавано визнаючи всі сучасні «християнські» цінності — не лише свободу, а навіть і «суб'єктивну свободу» індивіда, Гегель піддає критиці Платонів холізм або колективізм («Філософія права», § 187): «Принцип самостійної в собі... особистості одиничного, принцип суб'єктивної свободи у Платона позбавлений своїх прав. Цей принцип виокремлюється... в християнській релігії та... у римському світі». Критика просто блискуча, і вона доводить, що Гегель знав, про що йдеться у Платона. Фактично, гегелівське прочитання Платона добре узгоджується з моїм власним прочитанням. Для недосвідченого читача Гегеля цей уривок може видатися навіть таким, що доводить несправедливість оцінки Гегеля як колективіста. Однак варто лише звернутися до § 70L «Філософії права», аби переконатися, що Гегель міг би поставити підпис під найрадикальнішим колективістським висловлюванням Платона, котрий твердив: «Ви створені заради цілого, а не ціле заради вас». Так само пише й Гегель: «Зрозуміло, що окрема особистість є чимось