Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

Чому ж він все-таки критикує Платона? Чому він підкреслює важливість «суб'єктивної свободи»? Відповідь на це запитання можна одержати, прочитавши §§ 316 та 317 «Філософії права». Гегель був переконаний, що революції можна запобігти, лише давши народу (як клапан для випускання пари) дещицю свободи, яка дозволить йому дати бодай якийсь вихід своїм почуванням. Він пише («Філософія права», §§ 316, 317L, курсив мій): «У наш час... принцип суб'єктивної свободи — надто важливий і значущий... Кожен бажає висловитися і дати пораду. Однак тільки-но вій висловиться,.. його суб'єктивність заспокоюється, і він багато з чим може змиритися. У Франції свобода слова завжди приносила менше небезпеки, ніж встановлена силоміць тиша. В тиші... людина може виношувати будь-які задуми, тоді як при обговоренні вона матиме своєрідний вихід і вдоволення, завдяки чому їй стає легше йти вже второваною стежею». Важко знайти більш цинічне міркування. Гегель широко розчиняє двері своїм чуттям стосовно «суб'єктивної свободи» або, як він інколи пишномовно називає це чуття, «принципу сучасного світу».

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що Гегель цілковито погоджується з Платоном, критикуючи його лише за неспроможність підвести підлеглих до ілюзії «суб'єктивної свободи».

12.44. Дивно, що це огидне прислужництво виявилося аж надто успішливим і що навіть серйозні люди були введені в оману гегелівським діалектичним методом. Для прикладу можна пригадати, що навіть такий критичний і освічений поборник свободи і розуму як Ч. Воен став жертвою гегелівського лицемірства, повіривши в гегелівську «віру в свободу і прогрес, яка, за власним визнанням Гегеля, є суттю його переконань» (див. С. Е. Vaughan. Studies in the History of Political Philosophy, vol. II, 296; курсив мій). Слід визнати, однак, що Воен критикував гегелівську «надмірну схильність до встановленого порядку» (р. 178); він навіть говорив про Гегеля, що «ніхто не міг... бути більш готовим... переконати світ у тому, що найретроградніші і найпридатніші для пригнічення інститути» мають... бути визнані як незаперечно раціональні» (р. 295); проте він довіряв «самому Гегелю» такою мірою, що розглядав подібні твердження Гегеля, як прості «екстравагантності» (р. 295), як «недоліки, які легко вибачити» (р. 182). Окрім того, його сильному і цілком виправданому зауваженню про те, що Гегель «вбачає останнє слово політичної мудрості, наріжний камінь... історії у прусській конституції» (p. 182), не судилося бути опублікованому без протиотрути, яка відновлювала довіру читачів до Гегеля. Справа в тому, що видавець Военових посмертних «Studies», по суті, знищив силу военівських коментарів, додавши свою примітку з посиланням на уривок з праці Гегеля, який, на його думку, був саме тим, що на нього посилався Воен (при цьому він залишив поза увагою уривок з Гегеля, процитований у даному розділі в тексті між примітками 47, 48 та 49), «але, мабуть, цей уривок навряд чи підтверджує военівський коментар»,

12.45. Див. прим. 36 до даного розділу. Ця діалектична теорія відмічена у такому ранньому джерелі як «Фізика» (І, 5) Арістотеля.

12.46. Я щиро вдячний Е. Гомбріху, котрий дозволив мені скористатися основними думками його чудової критики мого викладу Гегеля. Із його листа до мене я почерпнув ці основні думки, які виклав у даному абзаці.

Щодо ідеї Гегеля про те, що «Абсолютний Дух маніфестує себе у світовій історії» — див. його «Філософію права», § 259L. Про ідентифікацію Гегелем «Абсолютного Духу» і «Світового Духу» — див. «Філософію права», § 339L. Стосовно його погляду про те, що досконалість — це мета Провидіння, а також стосовно гегелівської критики (кантівського) погляду, згідно з яким плани Провидіння незбагненні,— див. «Філософію права», § 343. (Про досить цікаву контркритику М. Фостера йдеться в прим. 19 до розділу 25.) Щодо гегелівського використання (діалектичних) силогізмів — див., зокрема, «Енциклопедію філософських наук», § 181 («силогізм є раціональне і все є раціональне»); § 198, де держава описана як тріада силогізмів; §§ 575-577, де вся гегелівська система представлена як тріада силогізмів. Відповідно до цих уривків, можна сказати, що «історія» є царством «другого силогізму» (§ 576); див. Selections, 262 та наст. Перша наведена в цьому абзаці цитата почерпнута з розділу ІІІ «Вступу» до «Філософії історії» — див. Selections, 348 та наст.; далі йде цитата з «Енциклопедії філософських наук» — див. Selections, p. 262 та наст.; курсив подекуди мій.

12.47. Selections, 442 (останній абзац = WW, XI, 119-120). Остання цитата в цьому абзаці почерпнута з того самого місця.

Стосовно трьох кроків — див. Selections, p. 360, 362, 398 (= WW, XI, 44, 46, 79-80). Див. також гегелівську Philosophy of History (transl. by J. Sibree, 1857, цитується за виданням 1914 року), p. 110: «Схід знав... лише, що один вільний, грецький та римський світ знає, що вільні деякі, германський світ знає, що вільні — всі. Отож, першою політичною формою, яку ми бачимо в історії, є деспотія, другою — демократія та аристократія, третьою — монархія». (Подальші міркування щодо цих кроків — див. Philosophy of History, рр, 117, 260, 354.)

12.48. Наступні три цитати почерпнуті з гегелівської Philosophy of History, p. 429 — Selections, pp. 358, 359 (= WW, XI, 43-44).

Виклад гегелівської позиції у тексті дещо спрощений, адже Гегель спочатку ділить («Phil. of History», p. 356 та наст.) германський світ на три періоди, які він описує (p. 358) як «Царство Отця, Сина і Духа», а потім царство Духа знову поділяється на три періоди, що згадані у тексті.

12.49. Наступні три цитати див. у Philosophy of History, pp. 354, 476, 476-477.

12.50. Див., зокрема, текст до примітки 75 до цього розділу.

12.51. Див., зокрема, примітки 48-50 до розділу 8.

12.52. Див. гегелівську Philosophy of History, p. 418. (Перекладач пише: «германізовані слов'яни».)

12.53. Масарика часом змальовували як «філософа-царя». Але він, звичайно, не був правителем того типу, який сподобався б Платону — адже він був демократом. Він дуже цікавився Платоном, одначе ідеалізував Платона і витлумачував його демократично. Його націоналізм був реакцією на національне гноблення, і він завжди боровся проте крайнощів націоналізму. Можна згадати, що його першою видрукованою чеською мовою працею була стаття про Платонів патріотизм. (Див. біографію Масарика К. Чапека, розділ про його студентський період в університеті.) Чехословаччина Масарика була, ймовірно, однією з найкращих і найдемократичнішнх держав, що коли-небудь існували. Та, незважаючи на це, вона була побудована на принципі національної держави, на принципі, що непридатний у цьому світі. Міжнаціональна федерація у дунайському басейні могла б багато чому запобігти.

12.54. Див, розділ 7. Щодо цитати з