Читати книгу - "Українське письменство"

І такий цікавий з цього погляду останній, передсмертний задум Лесі Українки, — драматична поема, що так і зосталася в короткому попередньому нарисі. Великий грецький учений Теокрит в Олександрії вірить в остаточну перемогу науки. Але його доба — доба християнського фанатизму, що нищить великі наукові цінності за те тільки, що вони поганські. Філософа заарештовують. Має бути трус в його бібліотеці. Тоді діти Теокритові, підлітки, хлопець і дівчина, вибирають вночі щонайцінніші для майбутнього манускрипти з бібліотеки і потай миру, за городом, закопують їх у пісок пустині. Сходить сонце. Діти стають на коліна і звертаються до нього: «Геліосе! рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!»[96] Колись настане пора, і манускрипти, сховані тепера від людей, підуть на пожиток людям. І тільки поки що, може, короткий час: «Геліосе! рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх».

От образ, в якому мені мисляться відносини межи поезією Лесі Українки і українським читачем.

1924

Третя книга поезій Тичини має значення нового й характерного етапу в його поетичній творчості, — так її і прийнято уже на сторінках преси (стаття А. Лейтеса в № 46 «ЛНМ»). Коли «Сонячні кларнети» наполовину присвячені національному відродженню 1917 р., а для соціальної революції мають лише образи «Скорбної Матері», що проходить по засіяному могилами полю смерті, та темної ночі, сповненої дощового плачу —

коли «Плуг» являє собою упокорення перед стихійно-необорною міццю революції, перед її грізною силою, що скрізь («чи то місто, дорога, чи луг») глибоко веде свою борозну і скибами відвалює землю, що має прийняти новий засів, — то допіру випущена книжка становить не тільки «прийняття», але й радісний гімн нашій добі, — соціальній революції. Титульний вірш книжки, присвячений Хвильовому, захопленому поетові найдальших перспектив революції, різко розриває з споглядальністю «Плуга».

Перед нами експансія, наступова енергія революції. Вітер з України віє на Схід і Захід, він регочеться у відповідь і спокійно-мудрому Рабіндранатові, і строго-діловому Заходу, що підозріло глядить крізь шкельця.

Так уявляється ідеологічне обличчя нової книжки. Але, крім ідеологічного, у неї є своє власне обличчя стилістичне.

Поетика «Сонячних кларнетів», першої книги Тичини, — чисто символічна. В основі її славетна теорія відповідностей, що дозволяє одні відчуття перекладати на мову других. Крім того, вона вся орієнтована на звук. Всі слова зважені й використані як звукові сполучення, ритми вишукані і розраховані так, щоб справити враження тонкими музичними ефектами. Тичина хоче впливати не так значністю вкладеного в вірш змісту, як сугестивною силою своїх звуків. А мова його хоче стати тим «крилатим серця звуком», що