Читати книгу - "Малюк Цахес"

(М. п. д.) Зворушлива Гінцманова промова, поминки, прекрасна Міна, віднайдена Кицькиць, танок – усе це викликало в моїх грудях бурю найсуперечливіших почуттів, тож я, як кажуть у буденному житті, не знав, де дітись, і з безмірної душевної тривоги ладен був опинитися в льоху, в могилі, як мій приятель Муцій. Мені дійсно було дуже погано, і я просто не знаю, що зі мною сталося б, якби в мені не жив справжній, високий поетичний дух, що відразу щедро обдарував мене віршами, які я не забув записати. Божиста велич поезії виявляється насамперед у тому, що складання віршів, – хоч рима інколи виганяє з тебе сім потів, – дає дивовижну душевну втіху, яка переборює кожне земне страждання, навіть, кажуть, голод і біль зубів. Хтось, коли смерть забирає в нього батька, матір, дружину, як і належить у таких випадках, сам мало не помирає з розпуки; проте думка про чудову жалобну пісню, що вже снується в його душі, завжди дає йому розраду, він знов одружується тільки задля того, щоб мати надію ще раз спізнати таке трагічне натхнення.

Ось ті вірші, що правдиво, з дійсно поетичною силою віддають мій стан і перехід від страждання до радості:

Хто бродить під склепінням темним В похмурій льоху самоті? Хто квилить голосом стражденним. «Нема назад мені путі!» Там друга вірного могила, Живого в пам'яті моїй, Хоч його душу пітьма вкрила, Я вічність обіцяю їй! Та ні, це квилить не примара, Не тінь померлого тремка! Дружині вірній туга яра Сльозами очі вишка! До давніх пут, до мук колишніх Рінальдо серцем рветься знов, Та що це? Пазурі препишні? Це гнів і ревність чи любов? Так, це вона! Куди тікати? Як почуття вгадати ці? Дозріла кішка, двічі мати — Й свята невинність на лиці! Вона все ближче – люба, мила, Навколо мене все ясніш. О, що зі мною ти вчинила! Рай на душі, а в серці – ніж. Помер мій друг – вона знайшлася. О щастя! Захват! Лютий біль! Дочка… Дружина… і знялася Чуттів пекельна заметіль! Тримайся, серце, не впокорить Тебе краси облудний блиск! Зальоти лиш приносять горе, А з танців теж мізерний зиск. Дарма мене вам спокушати, У мене вища є мета. Однакова й дочка, і мати — Не та душа, й любов не та! Кицькиць і Міно, мудрим бувши, Ніяким