Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Візьми нас із собою, — попросив Стас, — у нас однаково відпустка.

— Запитаю днями.

Антон порадив Настені відвести дітей в інший садок. Не приватний, як вона планувала, а державний. На диво він виявився за умовами і за ставленням персоналу кращим за приватний. А на цей садок тепер чекає позапланова перевірка.

— Вас з Ізабеллою можна в різні установи засилати як незалежних перевіряльників під виглядом клієнтів.

— Щоб нас потім усі зненавиділи? — запитала Настя.

— До чого тут чиясь ненависть? — головне, щоб закон працював — Просто бачачи людей у формі, всі такі одразу ввічливі і все правильно. А варто прийти звичайній людині так, і виявляються такі косяки.

— Навіть якщо ми погодимося, то нас двох вкрай мало, — схвильовано сказала подруга.

— Так на вас двох просто можна випробувати, а потім ще підберемо перевірених людей. Просто, що в тебе, що в Ізьки паталогічна чесність, а це рідкість.

— А сенс брехати? Тільки гірше буде. Тут скоріше думати потрібно що, кому і коли говорити.

— Правильно, — сказав Антон із посмішкою. — Друже, ти будеш не проти, якщо Ізабелла нам ще допомагатиме?

— А чому ти в нього питаєш? — запитала я — У мене питати треба. І я не проти.

— Не проти, — сказав Альфред, — головне, щоб Ізочка менше нервувала при цьому і це не загрожувало її здоров'ю.

— Хлопці, давайте по ходу розберемося, — сказала я. — А я вже постараюся не нервувати зайвий раз і не психувати в процесі таких прогулянок аля перевірок.

На цьому й розійшлися. Антон сказав, що запропонує цю ідею керівництву. А я все ж вирішила написати Міхелю. На вулиці вже була ніч, за ідеєю на Меледіумі теж, чоловік може вже спати. Подякувала за інформацію про місцезнаходження тітки. І повідомила, що її заарештували.

Міхель передзвонив мені вранці.

— Доброго ранку, — сказала з усмішкою.

— Добрий. Так Магбет спіймали?

— Так, — сказав Альфред і підсів до мене — Доброго ранку. Спіймали її і пару десятків піратів. Їх усіх ще допитують, з'ясовую всі їхні зв'язки. Якщо вам є, що пред'явити їм, надсилайте документи.

— Я пришлю кількох людей із матеріалами справ і доказами. Дякую що повідомили, для нас це важливо. Як ти перенесла звістку про таку тітоньку? Знаю що батько тобі про неї не розповідав.

— Антуан якраз вчасно надіслав уривок із його щоденника почитати. З нього і дізналася про тітку. Він написав про неї якраз напередодні нашої поїздки на Рів'єру, — я змахнула сльози. — Міхель, я хотіла напроситися в гості прилетіти.

Чоловік усміхнувся.

— Тобі тут завжди раді. Можеш і чоловіка захопити. Ми вас тут уже привітаємо з весіллям. До речі, я не зрозумів, а прізвище ти не змінювала?

— Я ні, це Альфреду довелося міняти.

Бачачи здивований погляд, чоловік пояснив.

— Адже я виріс у дитячому будинку і рідного прізвища не знаю. Хоча воно мені для роботи й не потрібне. Але Ізабеллі важливо було залишити прізвище батька, і вона хотіла, щоб воно у нас було одне. Мені було не складно, а Ізабеллі приємно.

— Міхелю, а я можу взяти із собою ще кількох людей?

— Кого? — запитав він насупившись.

— Родичів, — посміхнулася я, — Стас, мамин брат, його дружина і мій дідусь, його і мами батько.

— Хм, звісно. Коли ви плануєте приїхати?

— В ідеалі трохи більше ніж через місяць, а там буде видно.

— Добре, подзвони напередодні, як будете вилітати. Ми надішлемо корабель, щоб забрати вас у космосі.

— Дякую.

Епілог.

У підсумку на Меледіум ми дісталися тільки через чотири місяці. Навіть весілля Стаса і Марини довелося перенести практично на три місяці. А все через судовий процес над піратами і моєю тітонькою. Мені довелося виступати в ролі свідка і постраждалої сторони. Були розглянуті справи, коли на мене робили замах. І загибель батьків більше не вважалася нещасним випадком. А йшла як навмисне вбивство.

Поки йшов суд, чоловік мені не сказав важливу новину, переживав, що буду нервувати, сказав уже після його закінчення і винесення вироку для всіх обвинувачених.  Тіла моїх батьків все ж знайшли, через два роки. Завдяки холоду вони добре збереглися. На впізнання літав Антуан з Інгою. Батьків на тій же планеті кремували, а прах уже привезли на Афон. А потім я планувала відвезти їх на батьківщину батька, Меледіум. Міхель підтримав мою ідею і сказав, що підготує місце для поховання в родинному склепі поруч із прахом моїх дідуся і бабусі. Магбет ніхто більше як родичку і частину сім'ї не розглядав. І після страти її прах був розвіяний над лісом Афону.

Побачивши мене Міхель здивовано підняв брови. Так за ці місяці животик помітно виріс і його вже не сховаєш. Лікарі нам говорили, що це дівчинка. Альфред був радий будь-якій дитині, просто говорив, що це не остання, і він хоче багато дітей. Настя з нього тихо посміювалася. І говорила, щоб він не поспішав, і не загадував на перед. Потім коли будуть безсонні ночі, типу заговорить по іншому.