Читати книгу - "Шантарам"

— А хто все-таки був Сапною? — запитав я.— Хто був виконавцем всіх цих вбивств, замислених Абдулом? Хадербгай сказав мені після того, як убили Абдуллу, що він викрив цього Сапну і знищив його. Але він не сказав, хто це був такий. І чому треба було знищувати Сапну, якщо той працював на мафію?

Обидва гангстери могли і самі відповісти на це запитання, та подивилися на Назіра, бо він був старший. Санджай звернувся до нього на урду Назір відповів йому тією ж мовою, і я зрозумів майже все, що він сказав, але дав Санджаю можливість перекласти його слова.

— Його ім’я Джітендра, або Джітудада, як його зазвичай називають. Він гангстер з Делі. Гані переправив його сюди разом з чотирма іншими бандитами і поселив у п’ятизірковому готелі — платив за них цілих два роки! От мерзотник! Повсякчас він скиглив, що Хадер витрачає дуже багато на війну і на муджагідів, а сам два роки тримав цих психів у п’ятизірковому готелі!

— Коли убили Абдуллу і всі казали, що з Сапною вже покінчили, Джітудада з горя напився,— вставив Салман.— Він на той час вже два роки орудував під маркою Сапни і трохи схибнувся на цьому ґрунті. Він сам повірив у ту маячню, яку вони проповідували від імені Сапни.

— Безглузде ім’я — Сапна,— кинув Санджай.— Жіноче ім’я, хай йому всячина! Все одно що я почав би називати себе якоюсь Люсі або ще гірше. Не знаю, ким треба бути, щоб узяти собі жіноче ім’я, яар.

— Напевно, для цього треба убити одинадцять людей і залишитися безкарним,— відгукнувся Салман.— Так от, коли пройшов слух, що Сапна — тобто Абдулла — убитий, Джітудада напився і почав скрізь хвалитися, що насправді це він Сапна. Якось він був зі своїми поплічниками в «Президенті» й почав кричати, що він знає, хто організував усі ці вбивства і заплатив за них.

— Клятий ганду,— пробурчав Санджай, застосувавши жаргонний еквівалент слова «дупа».— Усі ці схибнуті покидьки просто не можуть не ляпати язиком, яар.

— Добре, що в барі були переважно чужинці, які не розуміли, про Що він торочить. Там був також один із наших хлопців, який сказав цьому Джітудаді, щоб він не розпускав язика, а той почав розмахувати пістолетом і кричати, що йому плювати на Абделя Хадер Хана, тому що він упорає його точнісінько так, як і Маджида. Хлопець відразу ж повідомні про це Хадеру, і той сам приїхав туди разом з Назіром, Халедом, Фарідом, Ахмед Заде, Ендрю Ферейрою і розправився з цим психом.

— Ох, який жаль, що я проґавив це,— засмутився Санджай.— У мене давно вже руки свербіли впорати цього покидька, особливо потому як він убив Маджида. Але мене послали тоді із завданням в Гоа. Тож Хадер зробив роботу без мене.

— Вони зустріли Джітудаду з бандою на автостоянці біля готелю. Ті почали чинити опір, піднялася стрілянина. Двох наших бійців поранили в цій сутичці. Один з них був Гусейн — ти знаєш його, він тепер влаштувався рахівником на причалі Болларда. Йому відірвало руку з обріза двостволки, якою користуються бандити. Якби Ахмед Заде не схопив його і не повіз у лікарню, з Гусейна вся кров би витекла на цій автостоянці. Всіх чотирьох — Джітудаду і трьох його приятелів — спровадили на той світ. Хадербгай особисто зробив чотири контрольні постріли в голову. Але одного типа з їхньої банди не було на стоянці, і він змився. Ми його так і не знайшли. Втік в Делі, і сліди його загубилися.

— Мені подобався Ахмед Заде,— зітхнувши, тихо мовив Санджай.

— Так, він був хорошим хлопцем,— погодився я, пригадавши Ахмеда, у якого завжди був такий вигляд, ніби він видивляється друга в натовпі.— Він помер, тримаючи мене за руку.

Назір далі провадив розповідь, промовляючи так грізно, наче проклинав тут нас усіх.

— Коли пакистанські копи влаштували облаву на Хадербгая,— переклав Санджай,— то було ясно, що їх навів Абдул Гані.

Я мовчки кивнув. А певно, Абдул був родом з Пакистану, там у нього збереглися зв’язки, зокрема у найвищих ешелонах влади. Він сам не раз говорив мені про це. Я дивувався, чому це відразу не спало мені на думку, коли копи налетіли на наш готель в Карачі. Либонь, він мені надто вже подобався, щоб викликати підозри. А може, мені лестила його увага. Він був моїм безпосереднім босом і не шкодував часу і сил, щоб налагодити дружні стосунки зі мною. Крім того, тоді мої думки були зайняті іншим. Коли я сидів у мечеті поряд з Халедом і Хадербгаєм і слухав сліпих співаків, у мені зріло бажання помститися. Прочитавши записку Дідьє в жовтому тремтливому світлі храмових світильників, я вирішив убити мадам Жу. Я пам’ятав, що відразу після цього зустрів погляд Хадербгая, і погляд той був повний любові. Мабуть, ці два почуття — любов і ненависть — перешкодили мені побачити очевидне, здогадатися про зраду Гані. Але якщо я цього не помітив, то, може, і ще щось проґавив?

— Абдул Гані розраховував, що ви не виберетеся живими з Пакистаиу — Хадербгай, Назір, Халед і ти,— сказав Салман.— Він вважав, що це дуже добрий шанс покінчити одним ударом з усіма членами ради, які не були згодні з ним. Проте у Хадербгая теж були друзі в Пакистані, й вони попередили його, тож вам пощастило вискочити з пастки. Гадаю, вже тоді Абдул зрозумів, що йому капець, проте він нічого не зробив — напевно, сподівався, що Хадера і всіх вас уб’ють на війні.

Назір, який терпіти не міг англійської, урвав його. Мені здалося що я зрозумів його слова, і я переклав їх, допитливо зиркнувши на Санджая.

— Хадер велів Назіру тримати в секреті правду про Абдула Гані і, якщо з ним самим щось станеться на війні, повернутися до Бомбея і помститися зрадникові. Так?

— Так,— кивнув головою Санджай,— ти зрозумів правильно.

— А після Гані ми повинні були покінчити і з рештою членів його банди. І тепер всі вони на тому світі, крім одного, який поки що в Делі.

— І це підводить нас до головного, про що ми хотіли поговорити з тобою,— усміхнувся Салман. Це