Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Сян’юнь кивнула й мовила:

— Оскільки вчора ви складали вірші про бегонії, може, варто було б тепер написати про хризантему? Що ти на це скажеш?

— Так, зараз саме час оспівати хризантему, — погодилася Баочай, — але про неї так багато віршів у предків!

— Мені теж це спало на думку, — зізналася Сян’юнь, — як би не впасти в наслідування.

Баочай подумала й вигукнула:

— Є вихід! Хризантему поставити на другий план, а на перший людину. Ми придумаємо кілька заголовків із двох слів, перше слово буде слугувати поясненням, друге — позначати предмет, який ми збираємось оспівувати, тобто хризантему, а пояснення можна знайти із числа загальновживаних слів. Якщо навіть ми писатимемо вірші про хризантему в тій же манері, що й предки, це не буде наслідуванням. Описувати пейзаж і разом з тим оспівувати якийсь предмет — це вже щось нове!

— Дуже добре, — сказала Сян’юнь. — Але все-таки якими мають бути заголовки? Придумай хоч один, а я — вже всі інші.

— Мабуть, непогано «Сон про хризантему», — подумавши, мовила Баочай.

— Прекрасно! — вигукнула Сян’юнь. — А «Тінь хризантеми» годиться?

— Цілком, — відповіла Баочай, — хоча, здається, це було. Втім, неважливо, чим більше ми придумаємо заголовків, тим краще. Можу запропонувати ще один.

— Який? Говори скоріше! — нетерпляче сказала Сян’юнь.

— «Запитую хризантему». Підходить?

Сян’юнь ляснула рукою по столику на знак схвалення й у свою чергу мовила:

— «Шукаю хризантему»! Подобається?

— Непогано! — погодилася Баочай. — Придумаймо з десяток, а потім запишемо.

Вона розтерла туш, умочила пензлик і приготувалася писати. Сян’юнь вихопила в неї пензлик і звеліла продиктувати заголовки. Незабаром десять назв були готові. Сян’юнь прочитала й усміхнулася:

— Десять заголовків мало, треба дванадцять. Тоді буде як у мальовничому альбомі.

Баочай подумала, склала ще два й запропонувала:

— А тепер розташуємо їх один за одним.

— Вірно, — погодилася Сян’юнь, — хризантеми варто описати докладно й у суворій послідовності.

— Отже, перший вірш назвемо «Згадую хризантему», — почала Баочай. — А позаяк я про неї мрію, виходить, мушу її розшукати, таким чином, другому віршу дамо назву — «Шукаю хризантему». Третій — «Саджаю хризантему», адже, розшукавши, треба її посадити. А посадивши — радіти й милуватися нею. Отже, четвертий вірш нехай називається «Милуюся хризантемою». Намилувавшись, ми її зриваємо й ставимо у вазу. Отже, п’ятий назвемо «Застілля із хризантемами». Але якщо не оспівати хризантему у віршах, вона втратить свою принадність, тому шостий вірш називатиметься «Оспівую хризантему». І тут, природно, не можна не взятися за пензлик і за туш, так що сьомому віршеві дамо заголовок «Малюю хризантему». Але намалювати мало — ніхто не зрозуміє, в чому її принадність, тому восьмий вірш варто назвати «Запитую хризантему». Коли б хризантема вміла говорити, вона розповіла б усе про себе, і тоді в нас з’явилося б бажання прикрасити себе нею, тому дев’ятий вірш треба назвати «Приколюю до волосся хризантему». От, мабуть, усі почуття, які викликає в нас хризантема. Тому десятий і одинадцятий вірші можна назвати «Тінь хризантеми» і «Сон про хризантему». Останній вірш мовби підсумує все, що було в попередніх, і називатиметься «Зів’яла хризантема». Таким чином, наші вірші запам’ятають усе найцікавіше, що можна сказати про хризантему за три місяці її цвітіння.

Сян’юнь записала все, що говорила Баочай, і запитала:

— Рими будемо задавати?

— Терпіти не можу задані рими. Зайва праця! Головне, щоб вірші були гарні! Адже ми складаємо для розваги, навіщо ж мучитися? Визначимо тільки теми!

— Цілком вірно! — погодилася Сян’юнь. — Тоді вірші будуть кращими! Але ж нас п’ятеро, а тем дванадцять. Можливо, не кожне зможе скласти дванадцять віршів?

— Це, мабуть, важко, — мовила Баочай. — А ми запишемо теми й оголосимо, що писати треба семистопним восьмивіршем. Завтра вивісимо теми на стіні, і нехай кожне складає що може. У кого вистачить таланту, нехай складе хоч усі дванадцять віршів! А не вистачить — може написати один. Найбільш майстерний і здібний стане переможцем, а не встиг нічого скласти до того моменту, коли всі дванадцять віршів будуть готові, заплатить штраф.

— Домовилися, — сказала наостанку Сян’юнь.

Вони погасили лампу й лягли спати. Про те, що сталося наступного ранку, ви дізнаєтеся з наступного розділу.