Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

Він теж не зміг цього зробити.

.

Навіть дідусь не зміг цього зробити.

— подумав Брандо. Можливо, ельфи і Мадара могли б відкласти в сторону свої розбіжності і дозволити армії нежиті увійти. Але навіть тоді він не знав, скільки вони зможуть заощадити.

Тим більше, що за лаштунками все виявилося не так просто.

?

Навіть він не зміг цього зробити?

.

Магадал тримала язик за зубами.

.

Можливо, тому, що нічого не можна було змінити. В цей час серце княгині-черниці заспокоїлося.

.

Вона не знала чому, але в цей момент пригадала розмову з Грифіною у «Владі Пешт».

,

У маленькій хатині час від часу можна було почути вигуки учнів на полі. У білій порцеляновій чашці на підносі спіралями піднімався аромат чаю. Дві дівчини перешіптувалися про свої сни та видіння. У той час це було просте заняття, але сьогодні першою це зрозуміла її найкраща подруга.

?

Хто міг сказати, що це наївність дівчини?

.

Вона гналася за своєю долею.

Згадуючи про те, як вона познайомилася з жителями Абіс, це було більше схоже на дивний сон. І ця людина, її Лицар.

Моя найкраща подруга, ти досягла своєї мрії?

.

Вона мовчки молилася у своєму серці.

.

Брандо раптом насупився і здивовано вимовив.

Це змусило Магадал прийти до тями і з деякою розгубленістю подивилася на діда: «Що трапилося?

.

Але старий не відповів прямо, а лише злегка похитав головою.

.

Здається, він бачив цю сцену раніше.

.

Це був Алкаш на холодному вітрі.

1501

Розділ 1501

!

Третя лінія оборони Бееруса прорвана!

!

Батальйон сера Лаваля просить про підтримку!

—

У шпилі Левового Звіра з'явилися ворожі літаючі загони —

!

Вони знаходяться в напрямку дванадцяти годин!

.

Обличчя Вероніки було холодним.

Жінка-командир легіону жестом звернулася до арбалетників з неподалік. Офіцер привітався з нею і кинувся на вершину фортеці з важкоброньованими арбалетниками.

Фіолетові дуги світла час від часу освітлювали небо, але цього вистачало, щоб освітити все величезне поле бою.

Яскраві плями світла піднімалися і падали одна за одною, відбиваючи світло-блакитну мережу за собою. Це була легка завіса Сіель иною близько десяти кілометрів. Позаду нього гігант повністю піднявся з землі і був підвішений у повітрі. Його поверхня сяяла металевим блиском, схожим на шестикутну призму завдовжки тисячі метрів.

.

І це була Вавилонська вежа.

, -

На тлі цієї гігантської вежі перехресні гори в регіоні Алхаш були схожі на кишеньковий піщаний стіл, а захисна система людини була більше схожа на лінійний розподіл пилу.

Що стосується людських воїнів, які покладалися на ці фортеці, щоб чинити опір, то вони були майже непомітні.

,

Однак, яким би незначним не було їхнє існування, коли їх чисельності вистачало, щоб покрити всю долину, вони все одно фарбували всю землю кольором. З одного боку хвилястих гір було червоне поле битви народу Круз, а з іншого — бурхливе пурпурове море. Обидві сторони були переплетені.

.

Вероніка здалеку спостерігала за арбалетниками, що рухалися вгору по доріжці міської стіни.

На такій відстані понад шістдесят арбалетників були завменшки з повзучу чорну лінію. З неба свистіли жуки-підкови, і арбалетникам довелося зупинитися і встановити баштові щити. Час від часу деякі з них відвалювалися від міської стіни.

Тут смерть була не більше ніж звичайною справою.

, -

Серце Вероніки було спокійним, немов життя і смерть вже не могли змусити її серце тремтіти. Ця механічна байдужість огорнула всіх на полі бою. Вона насупилася і поклала одну руку на низ живота. Обладунки, схожі на луску, були вкриті привабливим рожево-червоним кольором, і там було шестидюймове ікло.

За мить по небу промайнула ще одна світло-фіолетова дуга світла.

Пересічні гірські хребти, а також заплутані долини, приховані під ними, весь світ був освітлений фіолетовим світлом, аж до найдрібніших деталей.

.

Але за мить світ повернувся до темряви, і люте поле бою безслідно зникло.

.

Елементалісти на Всезнаючому Шпилі готувалися до контратаки. Їхній спів відлунював у нічному небі, а над хмарами з'являлися яскраві золоті кільця полум'я.

. - ,

У небі з'явився вогняний дощ. Золотисто-червоне полум'я залишало за собою довгий слід, наче розплавлена сталь, що ллється з хмар. Іскри посипалися в глибину долини Алкаш. Перед тим, як полум'я впало на землю, відбилося густе море кристалічних скупчень.

.

Вони просувалися крізь вогняне море.

.

Він також топтав смерть.

.

Хоча Кришталеві Скупчення ще не встигли прорвати останні кілька ліній оборони.

.

Але це було недалеко.

.

В історії Вонде оборона фортеці ніколи не була ізольованою. Навіть легендарна Вавилонська вежа, яку побудували боги, була такою ж.

.

Однак з падінням тієї епохи оборонна система, побудована тими великими істотами, давно зникла. Славетна історія стала минулим, похованим під пилом. Сьогодні вона була лише вкрита шрамами.

.

Хоча Ельфи Вітру та народ Круз перебудували цю систему.

Але хіба можна порівняти погану майстерність смертних з чудесами, створеними богами? Колись «Вавилон» мав репутацію такого, що ніколи не падає, але тепер ніхто не наважувався похвалитися.

.

Захисники всі розуміли одне. Ця фортеця могла бути їхньою духовною опорою, але насправді у неї було не так багато козирів.

Вероніка стояла на місці і час від часу дивилася на захід, де стояло становище ельфів. У цю мить падали стріли, як дощ.

Потужне домінування лучників золотих ельфів на полі бою фактично зупинило просування армії Кришталевого легіону. Однак силуети величезних Кришталевих Легіонів відразу ж з'явилися в морі Кришталевих Легіонів. Плаваючі фіолетові Кришталеві Легіони знову почали наступати. Ельфи були змушені відступити, а в повній лінії оборони з'явилися прогалини.

.

Ельфи Вітру перекинули найелітніший Корпус Ураганів та Ельфійську Придворну Варту з Пустелі Чотирьох Королівств. Перший був заклятим ворогом Червоної Армії протягом шести століть, а другий був полководницькою гвардією, що передається з часів Мудреців. Раніше це були двадцять чотири Лицарі Вітру.

Але король Лоріндейла, командир ельфів вітру Ісдовілля, краще знав, що в його розпорядженні недостатньо сили.

У нього не було іншого вибору, окрім як відвернути половину найважливіших ельфійських лучників на підтримку людських союзників, інакше залишки Зеленого і Чорного легіонів Кіррлуца, які старанно зберігалися зі Східного Меца, стікали б кров'ю в цій війні.

.

Це було міркуванням на полі бою, але, що важливіше, ельфи цінували свою обіцянку.

.

Хоча за останні кілька століть обидві сторони кілька разів були смертельними ворогами, клятва, викарбувана на дошці тисячу років тому, також існувала. Можливо, в