Читати книгу - "11/22/63"

Прощавай, Сейді.

Ти ніколи мене не знала, але я кохаю тебе, серденько.

Людина сторіччя (2012)

1

Я собі уявляю, що на місці «Дому знаменитого фетбургера» тепер стоїть якийсь «Л. Л. Бін експрес», але напевне знати не можу; це те, чого я не завдаю собі клопоту перевірити в інтернеті. Мені достатньо знати, що харчевня залишалася ще на місці, коли я повернувся зі своїх мандрів. І світ навкруг неї залишився той самий.

Поки що принаймні.

Я не можу знати про «Бін експрес», бо той день був моїм останнім днем у Лізбон-Фолзі. Звідти я поїхав до свого дому в Сабатусі, відіспався, а потім спакував дві валізи, забрав кота, сів у машину й поїхав на південь. Я зупинився заправитися в маленькому містечку Вестборо в Массачусетсі і вирішив, що воно має цілком підходящий вигляд для людини без планів на майбутнє і без якихось очікувань від життя.

Першу ніч там я провів у мотелі «Гемптон-Ін». Там був Wi-Fi. Я зайшов в інтернет — серце в мене билося так сильно, що аж іскри мені спалахували по всьому полю зору — і знайшов веб-сайт Далласької газети «Морнінг Ньюз». Ввівши номер своєї кредитної картки (процес, який завершився успішно лише після кількох спроб, завдяки моїм тремтячим рукам), я отримав доступ до їхнього архіву. Повідомлення про замах невідомого стрільця на життя генерала Едвіна А. Вокера було надруковане 11 квітня 1963 року, але 12 квітня нічого не писалося про Сейді. І наступного тижня нічого, і наступного теж. Я продовжував пошуки.

Історія, яку я шукав, знайшлася в номері за 30 квітня.

2

ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ ДРУЖИНУ, ПОКІНЧИВШИ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ

автор — Мак Дагес

(ДЖОДІ) 77-річний Дікон «Дік» Сімонс та директорка Денголмської консолідованої середньої школи Еллен Докерті прибули занадто пізно, щоб урятувати Сейді Дангіл від серйозних ушкоджень, але все могло обернутися значно гірше для популярної 28-річної шкільної бібліотекарки.

Згідно зі словами констебля міста Джоді Дагласа Рімза: «Якби Дік з Еллі не прибули саме в той момент, міс Дангіл майже напевне було б убито».

Двоє освітян приїхали з каструлькою тунця і хлібним пудингом. Обоє не схотіли розповісти про своє героїчне втручання. Сімонс сказав тільки: «Краще б ми опинилися там раніше».

Згідно зі словами констебля Рімза, Сімонс скрутив значно молодшого Джона Клейтона з Саванни, Джорджія, після того, як міс Докерті шпурнула в нього каструльку, тим самим його відволікши. Сімонс відібрав у нього невеликий револьвер. Тоді Клейтон вихопив ніж, яким він був порізав обличчя своєї колишньої дружини, і перерізав ним собі горло. Сімонс із міс Докерті намагалися зупинити кровотечу, але безуспішно. Клейтона було визнано померлим на місці.

Міс Докерті сказала констеблеві Рімзу, що Клейтон міг стежити за своєю екс-дружиною багато місяців. Персонал Денголмської консолідованої школи було попереджено про те, що екс-чоловік міс Дангіл може бути небезпечним, міс Дангіл сама надала фотографію Клейтона, але директорка Докерті сказала, що він змінив собі зовнішність.

Міс Дангіл каретою «швидкої допомоги» було доставлено в Меморіальний шпиталь Паркленд в Далласі, де її стан визначається як задовільний.

3

У жодному випадку не плаксій — саме так, це про мене, — але того вечора я плакав. Того вечора я заснув у сльозах, і вперше за довгий час сон мій був глибоким й утішливим.

Жива.

Вона залишилася живою.

Наляканою на все життя — ох, авжеж, безсумнівно, — але живою.

Жива, жива, жива.

4

Світ залишався на своєму місці, однак і надалі гармонізувався… чи, може, це я сам змушував його гармонізуватися. Коли ми створюємо таку гармонію власноруч, гадаю, ми звемо це звичкою. Я почав з того, що став підмінним вчителем в освітній системі Вестборо, а потім перейшов у штат. Мене не здивувало, що директором місцевої середньої школи працює фанатичний маніяк футболу на ім’я Борман… як в одного забавного тренера, котрого я був знав колись в іншому світі. Я підтримував зв’язки зі своїми старими друзями в Лізбон-Фолзі якийсь час, а потім перестав. Се ля ві.

Не перестаючи досліджувати архіви Далласької «Морнінг Ньюз», я знайшов коротке повідомлення за 29 травня 1963 року: БІБЛІОТЕКАРКУ З ДЖОДІ ВИПИСАНО ЗІ ШПИТАЛЮ. Коротка й неінформативна замітка. Ні слова про її стан, нічого про її плани на майбутнє. І без жодної фотографії. Замітки, запхнуті на 20 сторінку, — між оголошеннями про продаж вживаних меблів та доставку товарів додому — ніколи не мають фотоілюстрацій. Це один з фундаментальних трюїзмів життя того ж кшталту, що й телефон завжди дзвонить, якраз коли ти або на унітазі, або в душі.

І через рік після того, як я повернувся до Країни Тепер, все ще залишалися деякі сайти і теми для пошуку, яких я уникав. Чи відчував я спокусу? Авжеж. Але інтернет — двосічний меч. На всяку річ, що дарує тобі втіху — як-от дізнатися, що жінка, яку ти кохав, вижила, всупереч її екс-чоловіку, — знайдеться ще дві, які тебе боляче вразять. Шукаючи інформацію про небайдужу тобі людину, можеш відкрити для себе, що вона загинула в якійсь катастрофі. Або покінчила життя самогубством, що моя людина найімовірніше могла здійснити через комбінацію алкоголю зі снодійними пігулками.

Сейді самотня, нема кому розтермосити її, привести до тями, загнати до холодного душу. Якщо саме це трапилося, я не бажав про те знати.

Я використовував інтернет, щоб готуватися до уроків, цікавився змінами в кіноафіші, раз чи два на тиждень переглядав найновіші з пошесних відеокліпів. Чого я не робив, то це не шукав нічого про Сейді. Підозрюю, що, якби в Джоді була своя газета, мене б угризала більша спокуса, але газети там не існувало тоді, і звісно, нема її й зараз, коли той самий інтернет повільно додавлює всю друковану пресу. Крім того, є стара приказка: не підзирай у шпарину, не впече око жарина. А хіба була бодай колись в історії людства шпарина більша за інтернет?

Вона пережила Клейтона. Найкраще буде, запевняв я себе, обмежитися лише цим знанням про Сейді.

5

Так воно й було б, якби до мого класу з поглибленого вивчення англійської не перевелася нова учениця. У квітні 2012 то було; можливо, навіть 10 квітня, у сорок дев’яту річницю замаху на генерала Едвіна Вокера. Її звали Ерін Толлівер, її сім’я переїхала до Вестборо з міста Кіліна, що в Техасі.

Мені була добре відома ця назва. Кілін, де я купував гумки в аптекаря з гидливо розуміючою усмішкою. «Не