Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Щоб до обіднього столу він поряд би міг з Телемахом

Сісти в господі. Й тим гірше, як хтось та посмів би при тому

Гостя образити підло, - нічого тоді вже від мене

Він не доб'ється, хоча б і страшенно отут розлютився.

325] Як же ти впевнитись міг би, мій гостю, що розумом ясним

І тямовитістю я жінок перевищую інших,

Як у подертій одежі, брудним я б тебе посадила

В домі за стіл? Адже люди у світі цім недовговічні.

В кого жорстокі чуття і сам він до інших жорстокий,

330] Смертні клянуть його всі, усякого лиха бажають,

Поки живе він, а вмре, то ще й поглумляться із нього.

В кого ж привітні чуття і сам він до інших привітний,

Славу про нього мандрівці широко по світі розносять

Серед людей, і багато хто хвалить його благородство».

335] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Гідна пошани жоно Одіссея, сина Лаерта!

Ковдр, узголів'їв та простинь терпіть я не можу світлистих

З того часу, як уперше від критських верхів'їв сніжистих

На довговеслому я кораблі відпливав у мандрівку.

340] Ляжу я так, як ночі безсонні й раніше проводив,

Перевертавсь-бо ночей я багато на вбогих постелях,

Ждучи, коли ясношатна засяє Еос богосвітла.

Ніг умивання також моє серце не прагне; ніколи

Нашої не доторкнеться ноги ані жодна із женщин

345] Тих, що у домі отут служницями перебувають.

А як статечна є в тебе досвідчена жінка старенька,

Що перетерпіла стільки, як я, у житті своїм горя, -

То лише їй моїх ніг я торкнутися не боронив би».

В відповідь мовила так розумна йому Пенелопа:

350] «Гостю мій любий! З людей, захожих з далекого краю,

Гість розумніший, любіший до дому мого не приходив.

Те, що розказуєш ти, і доладне усе, й зрозуміле.

Є в мене жінка стара, досвідчена й мудра душею.

За Одіссеєм нещасним ходила вона й годувала,

355] В той день прийнявши на руки, як мати його породила.

Ноги вона тобі вмиє, хоч силами дуже ослабла.

Встань, Евріклеє розумна, та ноги помий однолітку

Твого господаря. Мабуть, такими уже й в Одіссея

Стали і ноги, і руки, як в бідного цього чужинця.

360] Швидко-бо в горі і злигоднях старіє смертна людина».

Так промовляла вона. Затуливши руками обличчя,

Сльози гарячі старенька лила й говорила журливо:

«Горе, дитино моя! Я ж безсила! Найбільше із смертних

Зевс тебе досі ненавидить, хоч його й вірно шануєш!

365] Хто-бо із смертних де-небудь такі громовержцеві тучні

Стегна палив, хто приносив добірні такі гекатомби,

Як доставляв йому ти, благаючи щиро при тому

Старість безжурну зустріти й славетного виховать сина?

Та в одного лиш тебе день повернення Зевс відбирає.

370] Може, служебні жінки й з Одіссея, що в дальніх блуканнях

До іменитих заходив домів, так само глумились,

Як безсоромно ці суки із тебе знущаються зараз.

Ти, уникаючи їхніх зневаг і образ, не дозволив

Навіть обмить їм тебе. Я ж готова для тебе зробити

375] Те, що звеліла Ікарія мудра дочка Пенелопа.

Ноги тобі я помию не тільки задля Пенелопи,

А й для самого тебе. Печаллю глибокою дух мій

В грудях схвильований. Слухай уважно, що буду казати.

Скільки чужинців нужденних сюди не заходило досі,

380] На Одіссея ніхто, признаюся, не був такий схожий

Постаттю, голосом, гостю, як ти, навіть ноги ті самі».

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Всі це, старенька, кому нас доводилось бачити разом,

Кажуть водно, що дуже один ми на одного схожі

385] З вигляду, як і сама зауважила ти справедливо».

Так він сказав, а старенька, узявши блискучу мідницю,

Що умивали в ній ноги, холодної досить вливає

В неї води і гарячої ще додає. Одіссей же,

Сівши до вогнища, швидко від світла у тінь одвернувся, -

390] В думці побоювавсь він, щоб старенька, вмиваючи ногу,

Шраму на ній не впізнала, - усе тоді зразу б розкрилось.

Ближче вона підійшла, щоб помити. І зразу впізнала

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.

Він із синами Автоліка раз полював на Парнасі.

395] Був це отець його матері, що між людей вирізнявся

Клятвопорушенням здавна й злодійством. Це все від Гермеса

Мав він, - годив йому тим, що з козлят і овечок жертовні

Стегна палив, і Гермес був у всьому до нього прихильний.

Саме тоді на Ітаку родючу Автолік приїхав,

400] Як його рідна дочка породила Лаертові сина.

Після вечері назвала його на ім'я Евріклея

І, на коліна поклавши йому немовлятко, сказала:

«Винайди сам ти імення, Автоліку, те, яке хтів би

Синові дати своєї дочки, що його так жадав ти».

405] Відповідаючи їй, озвався Автолік і мовив:

«Зятю і доню моя, назвіть немовля, як скажу я.

їдучи в вашу країну, по всій я землі многоплідній

Чоловікам багатьом і жінкам одворотний був досі.

Зветься нехай - Одіссей, одворотний. Коли ж підросте він

410] Та в материнську велику оселю до мене приїде

Аж на Парнас, де коштовні я скарби свої зберігаю,

Дам я дарунків йому, й він, радіючи, рушить додому».

От Одіссей і приїхав по ці подарунки славетні.

Дуже гостинно Автолік з синами прийняв Одіссея,

415] Щиро й руками вони його, й словом ласкавим вітали.

А Амфітея, бабуня по матері, внука обнявши,

Голову ніжно йому і очі ясні цілувала.

Сам же Автолік, синів своїх гожих гукнувши, звелів їм

Приготувати обід, і вони послухали радо:

420] Миттю пригнали гладкого вола п'ятилітнього з поля,

Шкуру всю геть облупили, а тушу почетвертували

Та, нарубавши кусків, на рожен настромили їх ловко,

Вміло підсмажили м'ясо й на частки дрібні поділили.

Потім усі цілий день, аж до самого заходу сонця

425] учту справляли, й ніхто не був на