Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Кіберіада 📚 - Українською

Читати книгу - "Кіберіада"

395
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кіберіада" автора Станіслав Лем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 246 247 248 ... 282
Перейти на сторінку:
почував себе добре, оскільки штани вже висохли й не треба було їсти макаронів. Раптом я згадав про її рідних. Повідомлення могло з’явитися вже у вечірніх газетах. Отож ми склали телеграму, і як тільки я підвівся з-за столу, наш чичероне, мов з-під землі вирісши, побіг її надсилати. Коли я хотів розрахуватися, виявилося, що дирекція вважає нас своїми гостями. Тому я дав кельнерові такі чайові, які відразу переконали Аннабель, що я справжній астронавт. В її очах я вже був постаттю не лише героїчною, а й близькою, тож вона призналася, що просто мріє переодягнутися. Провідник відвів нас до готелю «Аліталії», де в одному з номерів уже стояли наші валізи.

Довелося трохи підганяти дівчинку. Зате коли вона вдяглася, до літака ми йшли дуже поважно. Нас проводжав заступник директора аеропорту: директор занедужав. Нерви. «Фіатик» служби контролю польотів підвіз нас до «цессни», і вже біля самого трапу молодик з вишуканими манерами, вибачившись, запитав, чи не хотів би я мати фотографії з зображенням деяких драматичних сцен. Їх надішлють на вказану адресу. Я подумав про блондинку з песиком і ввічливо відмовився. Почали прощатися. Не беруся стверджувати, що в метушні я не потиснув руки, до якої недавно був прикутий.

Люблю літати малими літаками. «Цессна» пурхнула, мов пташка, й помчала на північ. О сьомій ми приземлилися в Орлі. Аннабель чекав батько. Ми з нею ще в літаку обмінялися адресами. І досі я згадую її з приємністю, чого не можу сказати про її батька. Він розсипався в подяках, а в кінці обдарував мене компліментом, вигаданим, без сумніву, під час телепередачі про бойню на сходах. Сказав, що мені властива «еспрі де ль’ескальє».[166]

ПАРИЖ

(Орлі — Гарж — Орлі)

В Орлі заночував у готелі «Ейр Франс», оскільки в Національному центрі наукових досліджень не застав потрібної мені людини, а йти до неї додому не хотілося. Лягаючи, я відчинив вікно, бо щось знову почало крутити в носі, і я відзначив, що за цілий день ані разу не чхнув. Отже, я цілком міг пристати на Феннерову пропозицію, але щось тягло мене в Париж.

Наступного дня відразу ж після сніданку я подзвонив до НЦНД і дізнався, що мій доктор у відпустці, але нікуди не поїхав, бо впорядковує свій новий дім. Тоді я подзвонив до нього в Гарж, але з’ясувалося, що йому саме встановлюють телефон. Вирішив їхати без попередження. Приміські поїзди з Північного вокзалу не ходили через страйк залізничників. Побачивши кілометрову чергу на стоянці таксі, я розпитав, де найближчий прокат машин — ним виявилася філія Гертца — і найняв малий «пежо». їздити Парижем, не знаючи дороги, то справжня кара. Неподалік від Опери — хто зна, як мене туди занесло, — мене вдарив у бампер якийсь пікап, але не завдав шкоди, тож я поїхав далі, мліючи від нестерпної спеки, якою дихало небо (що рідко буває в цю пору року), і згадуючи про канадські озера й воду з льодом. Помилково я заїхав не до Гаржа, а в Сарселль, звичайне собі непоказне селище, далі зупинився перед залізничним шлагбаумом, обливаючись потом і зітхаючи за кондиціонером. Доктор Філіп Барт, якого я ото назвав потрібною мені людиною, був відомим французьким математиком і одночасно науковим консультантом Сюрте. Він очолював розробку програми для слідчого комп’ютера, що мав вирішувати складні справи, в яких кількість виявлених слідством фактів перевищувала можливості людської пам’яті.

Будинок стояв серед старого саду. Зовні він уже був викладений кольоровою плиткою. Одне крило ховалося в тіні розкішних в’язів. На клумбах, уздовж посиланої рінню під’їзної доріжки квітли, здається, нагідки — ботаніка, мабуть, єдина наука, якої не викладають австронавтам. Біля відкритої повітки, що тимчасово правила за гараж, стояли заляпаний по самий верх «2-ЦВ» і кремовий «Пежо-604» з відчиненими навстіж вкритими піною дверцятами, на траві лежали мокрі килимки. Машину мило кілька дітей, причому так жваво, що в першу мить я не міг їх полічити. Це були Бартові діти. Двоє старших, хлопчик і дівчинка, привітали мене збірною англійською мовою: коли одному бракувало слова, його вставляло інше. Як вони дізналися, що зі мною треба розмовляти по-англійськи? З Рима прийшла телеграма про приїзд астронавта. А з чого видно, що я астронавт? З того, що більше ніхто не носить підтяжок. Отже, акуратний Ренді повідомив про мене. Розмовляли зі мною старші, а найменше, не знаю, хлопчик чи дівчинка, заклавши руки за спину, ходило довкола, мовби шукаючи на мені найцікавішого місця. Батько, як я зрозумів, дуже зайнятий, тож переді мною постала дилема — іти в дім чи залишитися з ними мити машину. Але тут доктор Барт вихилився з вікна на першому поверсі. Він був дуже молодий на вигляд, чи, може, просто я ніяк не міг звикнути до власного віку. Доктор привітався, але стримано, і я подумав, що ми даремно вийшли на нього через Сюрте, а не по лінії НЦНД. Але Ренді швидше знаходив спільну мову з поліцією, ніж з ученими. Барт провів мене в бібліотеку, бо кабінет після переїзду ще не був опоряджений, і, вибачившись, залишив мене на хвилину — на ньому був поплямлений лаком халат. Дім був новісінький, на полицях вишикувалися ряди книжок, пахло воском і політурою, на стіні висіло велике фото — Барт з дітьми на слоні. Дивлячись на фотографію, не можна було сказати, що це надія французької математики, але я вже й раніше помічав, що представники точних наук, порівняно з гуманітаріями, наприклад, філософами, мають досить непоказну зовнішність.

Барт повернувся, невдоволено позираючи на сліди лаку, що залишилися на руках, і я порадив йому спосіб, яким можна їх змити. Ми сіли біля вікна. Я сказав, що я не детектив і не маю нічого спільного з криміналістикою, але став учасником химерної і невеселої історії, через що й приїхав сюди, покладаючи на нього останню надію. Він звернув увагу на мою французьку мову, вільну, хоча неєвропейську. Я пояснив, що походжу з французької Канади.

Ренді покладав надто великі надії на мою особисту привабливість. А я так намагався здобути прихильність цієї людини, що аж розгубився. Адже для нього рекомендації Сюрте, видно, важили небагато. До того ж, в університетських колах із сильними антивоєнними настроями поширена думка, буцімто астронавтів вербують з армії, що не завжди відповідає дійсності, як це, наприклад, сталося зі мною. Але не міг же я починати з автобіографії. Поки я вагався, не знаючи, з якого боку почати ламати кригу, моє обличчя, як він мені

1 ... 246 247 248 ... 282
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кіберіада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кіберіада"