Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

права. Звідси непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким застосування до цивільних правовідносин норм інших галузей права не допускається. Але цей правовий припис не може застосовуватись всупереч більш загальним щодо нього текстуально закріпленим правовим приписам ч. 7 ст. 9 КАС і ч. 7 ст. 8 ЦПК, які не передбачають будь-яких галузевих обмежень на застосування закону за аналогією. Таким чином, чинне законодавство України не виключає застосування за аналогією до цивільних правовідносин законів (правових приписів, що містяться в законах) іншої галузевої належності. Лише застосування до цивільних відносин за аналогією підзаконних актів (правових приписів, що формулюються в підзаконних нормативно-правових актах) іншої галузевої належності не допускається, оскільки таке не передбачається ні ст. 8 ЦК, ні ст. 9 КАС, ні ст. 8 ЦПК.

Зокрема, без застосування за аналогією положень Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини втрату працездатності» неможливо витлумачити правила Цивільного кодексу про порядок розрахунку втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню при завданні каліцтва чи іншому ушкодженні здоров’я, якщо відшкодування шкоди здійснюється відповідно до Цивільного кодексу. При цьому застосування за аналогією названого Закону до цивільних відносин щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті потерпілого, тягне застосування до таких відносин і підзаконного акта, до якого відсилають названий Закон (йдеться про Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України[576]). У таких випадках підзаконні акти галузі соціального страхування застосовуються за аналогією до цивільних відносин не прямо, а внаслідок застосування до цих відносин названих законів.

Сімейний кодекс (ст. 10) визнає аналогію закону суто сімейно-правовим явищем. Тому в названій статті при застосуванні закону за аналогією не передбачається вихід за межі цієї галузі права, а аналогія закону визначається тут як застосування до сімейних відносин, не врегульованих цим Кодексом або домовленістю сторін, норм Сімейного кодексу, які регулюють подібні відносини. Звідси непрямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким до сімейних відносин не можуть застосовуватись за аналогією норми, що сформульовані в інших, ніж Сімейний кодекс, актах законодавства. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч більш загальному правовому припису, текстуально закріпленому в ст 8 ЦПК, який не встановлює галузевих обмежень на застосування закону за аналогією, в тому числі до сімейних правовідносин.

Що стосується ч. 2 ст. 8 СК, то вона передбачає субсидіарне застосування до сімейних відносин положень Цивільного кодексу, якщо ці відносини не врегульовані Сімейним кодексом і якщо таке застосування не суперечить суті сімейних відносин. Але субсидіарне застосування положень Цивільного кодексу до сімейних відносин виходить за межі поняття аналогії закону. Воно є можливим у силу прямої вказівки на це в ч. 2 ст. 8 СК.

Господарський кодекс не формулює положень, що стосуються застосування закону за аналогією. Немає таких положень і в Господарському процесуальному кодексі. Натомість, частина шоста ст. 4 ГПК забороняє відмовляти у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Якщо в господарському процесі розглядається спір, що виникає із правовідносин, які мають ознаки цивільних, то підставою застосування закону за аналогією є ст. 8 ЦК. У решті випадків у господарському процесі застосування закону за аналогією можливе з посиланням на принцип верховенства права: принцип верховенства права передбачає, зокрема усунення ситуацій правової невизначеності. Аналогія закону є одним із засобів подолання правової невизначеності, а отже, — досягнення верховенства права. Тим, хто заперечує можливість застосування аналогії закону в господарському процесі, можна було б порекомендувати дати відповідь на запитання про те, на підставі яких законодавчих положень можна вирішувати спори про порядок скликання загальних зборів учасників кооперативного об’єднання, про мінімальну кількість учасників зборів, за якої вони визнаються правомочними, про порядок прийняття рішень загальними зборами, про мінімальну кількість членів виконавчого органу кооперативного об’єднання, за якої цей орган визнається правомочним, та про порядок прийняття рішень цим органом, якщо статутом кооперативного об’єднання ці питання не вирішені. У Законі «Про кооперацію» немає положень, які б врегульовували відносини, що стосуються перелічених питань, За таких умов за аналогією слід застосовувати положення Закону «Про кооперацію», які стосуються кооперативів (ст. 15), а також положення ст. 102, 103 ГК та відповідні положення Закону «Про господарські товариства».

3. У ч. 7 ст. 8 ЦПК та ч. 7 ст. 9 КАС мова йде про «застосування» закону за аналогією. Таке застосування здійснює суд. Отже, в цих законодавчих актах аналогія закону розглядається як суто процесуальне явище.

У ст. 8 ЦК йдеться про аналогію закону як матеріально-правове явище, тобто про регулювання відносин, не врегульованих актами цивільного законодавства, тими положеннями актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. У ст. 10 СК спочатку зазначається на «застосування» закону за аналогією, а потім, коли справа дійшла до аналогії права,— на «регулювання» сімейних відносин відповідно до загальних засад сімейного законодавства.

Наведені особливості термінології обумовлені прагненням законодавця відобразити галузеву специфіку відповідного законодавчого акта та його предмета правового регулювання і не тягнуть істотних юридичних наслідків. Якщо йдеться про застосування закону за аналогією, то із відповідного законодавчого положення випливає і висновком від наступного правового явища (застосування) до попереднього (регулювання) виявляється правовий припис, згідно з яким матеріальні відносини регулюються цим законодавчим положенням за аналогією. Якщо законодавчим положенням передбачається регулювання відносин за аналогією, то із нього непрямо випливає і висновком від попереднього правового явища (регулювання) до наступного (застосування) виявляється правовий припис, відповідно до якого це законодавче положення підлягає застосуванню судом.

Отже, якщо зазначається на застосування судом закону за аналогією, то цю можливість учасники відповідних матеріальних правовідносин повинні враховувати як спосіб визначення змісту та обсягу їх взаємних прав та обов’язків, хоч стосовно відповідних відносин у таких випадках говориться, що вони актами законодавства не врегульовані.

§ 123. Аналогія закону як засіб заповнення прогалин у