Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу 📚 - Українською

Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 246 247 248 ... 301
Перейти на сторінку:
сказав Діґорі. – Я повинен піти за ним, за Асланом, тобто за Левом. Я повинен поговорити з ним.

– Ти думаєш, ми зможемо звернутися до нього? – засумнівалася Поллі. – Я б не наважилася.

– Я повинен, – сказав Діґорі. – Я хочу поговорити з ним про матір. Якщо хтось зможе порадити мені, як їй допомогти, то це він.

– Я піду з тобою, – сказав власник кеба. – Мені він подобається. Я не думаю, що інші звірі перешкодять нам підійти до нього. А ще я хочу перекинутися словом з Аґрусом.

Отож усі троє сміливо рушили – або так сміливо, як змогли, – до того місця, де зібралися звірі. Ті були надто захоплені, розмовляючи одні з одними та обираючи собі друзів, і не помітили трьох людей, аж поки вони підійшли зовсім близько; не чули вони й дядька Ендру, який стояв, тремтячи, у розстебнутих черевиках досить далеко й кричав (але не дуже гучним голосом):

– Діґорі! Вернися! Негайно вернися, коли тобі наказують. Я забороняю тобі ступати ще бодай на один крок далі.

Коли нарешті вони увійшли в коло тварин, ті урвали розмову й витріщилися на них.

– Ви бачите? – сказав нарешті Бобер. – В ім’я Аслана, що це за істоти?

– Будь ласка, – почав Діґорі, важко відсапуючись, але тут Кролик сказав:

– Вони схожі на велику салату, ось яка моя думка.

– Ми не салата, – поквапно сказала Поллі. – Нас не варто їсти, ми несмачні.

– Що ти вигадав! – сказав Кріт. – Вони вміють розмовляти. Хто коли-небудь чув про салату, яка розмовляє?

– А може, вони другий жарт? – припустила Галка.

Пантера, яка саме вмивала собі обличчя, на мить перестала вмиватися, щоб сказати:

– Навіть якщо вони й справді другий жарт, то немає нічого кращого за перший. Принаймні я не бачу в них нічого особливо кумедного. – Вона позіхнула й заходилася далі чепуритися.

– О, будь ласка, – сказав Діґорі. – Я дуже поспішаю. Я хочу бачити Лева.

У цей час власник кеба намагався спіймати Аґруса за вухо. Нарешті йому це вдалося.

– Ну ж бо, Аґрусе, друзяко, – сказав він. – Ти мене знаєш. Ти ж не станеш запевняти, ніби вперше бачиш мене.

– Про що ця річ розмовляє з тобою, Коню? – запитали кілька голосів.

– Я, власне, не знаю, – дуже повільно відповів Аґрус. – Я думаю, більшість із нас ще багато не знають ні про що. Але свідомість мені підказує, що раніше я десь бачив таку річ. У мене відчуття, що раніше я жив не тут – чи був не тим, ким я є сьогодні, – перш ніж Аслан розбудив нас усіх кілька хвилин тому. Усе в мене перемішалося. Наче сон. Але у своєму сні я бачив речі, схожі на цих трьох.

– Що? – перепитав власник кеба. – То ти не знаєш мене? Мене, який приносив тобі ввечері гаряче пійло, коли ти був не в настрої? Мене, хто шкрябав тобі шкуру, коли вона в тебе добре свербіла? Мене, хто ніколи не забував накинути на тебе теплу попону, коли тобі було холодно? Я б не подумав, що ти спроможний на таку невдячність, Аґрусе.

– А й справді я дещо пригадую, – замислено сказав Кінь. – Так. Дай-но мені подумати, дай подумати. Атож, ти мав звичай запрягати мене в жахливу чорну тарадайку, а тоді шмагати мене батогом, щоб я побіг, і хоч як далеко я б забіг, та чорна тарадайка завжди торохтіла позад мене.

– Ми мусили заробляти собі на прожиток, – сказав власник кеба. – На твій так само, як і на мій. І якби не існувало роботи й не існувало батога, то не існувало б ні стайні, ні сіна, ні пійла, ні вівса. Бо ти любив овес, коли я міг його дозволити, а ніхто не стане заперечувати, що вівсом я тебе годував.

– Вівсом? – сказав Кінь, піднявши вуха. – Так, я щось пам’ятаю про це. Так, я пригадую дедалі більше. Ти завжди сидів позад мене, а я завжди біг попереду, тягнув тебе й чорну тарадайку. Я знаю, що виконував усю роботу.

– Улітку нам було легше, – сказав власник кеба. – Ти менше працював, а мені не доводилося сидіти на холодному сидінні. Але що ти скажеш про зиму, коли ти все ж таки міг зігрітися, а я сидів угорі з ногами, наче обкладеними кригою, з носом, який відмерзав на вітрі, із занімілими від холоду руками, що майже не могли втримати віжки.

– То була тяжка й жорстока країна, – сказав Аґрус. – Там не було трави. Лише тверде каміння.

– Тут ти маєш рацію, друже, маєш рацію! – сказав власник кеба. – То був світ, у якому жити було нелегко. Я завжди казав, що та бруківка дуже тяжка для кінських копит. Такий він і є, Лондон. Я любив його не більше, аніж ти. Ти був сільським конем, а я – сільським чоловіком. Любив співати в хорі, співав навіть удома. Але для мене то було не життя.

– О, будь ласка, будь ласка. Ви дозволите нам пройти? – запитав Діґорі. – Лев відходить усе далі й далі. А мені конче треба поговорити з ним.

– Послухай-но мене, Аґрусе, – сказав власник кеба. – Молодий джентльмен має на думці якусь проблему, що її хоче обговорити з Левом. Із тим, кого ви називаєте Асланом. От якби ти дозволив йому сісти на тебе верхи (він був би тобі за це дуже вдячний) і повезти його туди, де перебуває Лев. А я й мала дівчинка пішли б за тобою слідом.

– Верхи? – перепитав Аґрус. – О, я пам’ятаю тепер. Це означає, що він сидітиме в мене на спині. Я пам’ятаю, що ти мав одного з двоногих, які давно призвичаїлись до цього. У нього було кілька твердих, квадратних шматків білої речовини, які він давав мені. Вони мали чудовий смак і були солодшими, ніж трава.

– А, ти говориш про цукор, – сказав власник кеба.

– Будь ласка, Аґрусе, – попросив Діґорі, – дозволь мені сісти на тебе й повези мене до Аслана.

– Що ж, я не заперечую, – сказав Кінь. – Один раз це можна дозволити. Залізай на мене.

– Мій любий друже Аґрусе, – сказав власник кеба. – Іди сюди, хлопче, я тебе підсаджу.

Незабаром Діґорі був на спині в Аґруса й улаштувався там дуже зручно, бо він не раз їздив верхи на поні.

– Тепер рушай праворуч, Аґрусе, – попросив він.

– Ти не маєш шматочка тієї білої речовини? – запитав Кінь.

– Боюся, що ні, – відповів Діґорі.

– Що ж, немає то й немає, – сказав Кінь, і вони поскакали.

Цієї миті великий Бульдог, який пирхав носом і дивився на

1 ... 246 247 248 ... 301
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"