Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Маю честь визнати, що охоче читаю романи. Це розвага й заняття, яке приносить мені найбільше задоволення. Сядеш собі біля каміна й мчиш навколо світу. Одна-дві сторінки, і вас уже спіткали щонайжахливіші небезпеки; вас розвеселило найстрокатіше багатство людської вигадки; ви встигли засмутитися, порадіти й піднестися духом. А вже наступної миті чутно, як слуга несе чай, і ось ви знову вже сам свій, сьорбаєте чай і якнайспокійніше їсте грінки. Хочеться тільки вірити, що ця книга (себто роман з історії Англійської Магії) не вийде аж надто врочистою. Зневажаю книжки без жартів.

Я трохи знаюся з людьми, які напоумилися опублікувати роман. (Ніяк не згадаю назви.) Ми сусідимо з ними на Сого-сквер. Здається, вони досить приємні й товариські. Регулярно надсилають мені картки із запрошеннями на вечірки. Та я до них не ходжу. Ось і зараз надіслали листа: просять підтримати видання. Я, безперечно, піду їм назустріч. Радитиму роман, де тільки можна. Сам я книжку ще не читав, але це неважливо. Важливо те, що Норрелл її зненавидить. Хіба щось інше здатне завдати йому таких мук? Проста стаття в одному з “Ревю” про засади погодної магії валить його в ліжко на тиждень. Роман же в трьох томах найпевніше його вб’є…»

М-р Норрелл про міс Кларк

Дуже радий, що в мене питаються про міс Кларк. Дуже радий, що маю нагоду висловити свою думку про неї. Передусім дозвольте сказати, що я геть не схвалюю Жіноцтво, яке воліє здобувати якусь професію, а надто — літературний фах. Смію зауважити, всякій пані можна пробачити написання роману, коли її на цей відчайдушний крок штовхнула бідність, вдівство або численні діти й родичі, що їх треба прогодувати, — але в цієї жінки, наскільки мені відомо, таких виправдань немає.

Ба гірше, в своїй книжці вона рішила зобразити Славне Відродження Англійської Магії — історія якої в її викладі, я певен, грішитиме численними хибами та неточностями. Вже те, що котрійсь із нашого Жіноцтва взагалі заманулося писати про магію, щонайприкріше мене приголомшує. Я переконаний, нам необхідний закон, що внеможливить такі діяння в майбутньому, про що я й говоритиму з прем’єр-міністром за першої-ліпшої нагоди.

Що ж до решти питань, які поставили видавці цієї прикрої книженції, мені сказати просто нічого. Я не знаю, ні яка з себе ця жінка, ні якої вона вдачі, ні з якої вона родини, ні яке веде життя. Мені це байдуже.

Джонатан Стрейндж про міс Кларк

Я надзвичайно тішуся з романів, особливо пера міс Остін та місис Редкліфф. Зізнаюся, я все ще не знайшов часу прочитати витвір міс Кларк — нині магам не бракує роботи. Кажуть, він головно про мене. Безсумнівно, мені це лестить, але, сподіваюся, міс Кларк пробачить, якщо я скажу, що новина ця не така вже й приголомшлива. Хай там як, а все ж я був прототипом героя однієї з недавніх поем лорда Байрона[411].

Що стосується самої міс Кларк, то її вже полишив перший квіт молодості. Вона старша донька в сім’ї священика з північної Англії. Її батечко — щонайреспектабельніший сивочолий джентльмен, який неабияк розбирається в заплутаних моментах Історії Церкви та спорті.

Прикро казати, але здобутки в міс Кларк мізерні. Вона майже не грає на музичних інструментах і не співає. Не танцює. Геть не вміє малювати. Знає лише кілька слів німецькою. Італійською говорить повільно і з помилками, тож самим італійцям її слова зовсім не зрозумілі. Їй здається, що вона любить гаптувати, але до пуття ніколи цим не займалася (тож мусимо додати до її вад ще й лінощі). Якби ж вона була юна, то все можна було би списати на неналежне виховання, однак у такім зрілім віці винуватити інших уже не випадає.

Я не назвав би її красунею. Шанувальник у неї один-єдиний — такий собі д-р Ґрінленд, випускник Оксфордського університету, та позаяк він сам скидається на кривоногого гнома, то високих стандартів краси від нього годі й чекати. Коли я востаннє мав честь її бачити, то взута вона була в рожеві черевички — яка прикра манірність!

Михайло Назаренко

Фейрі та джентльмени

Коли з’являється ні на що не схожа книга, її одразу намагаються порівняти із чимось дуже відомим — бо як інакше продати і як пояснити?

Коли 1937 року вийшов «Гобіт», в усіх рецензіях згадували «Алісу в Дивокраї» («Краще би “Задзеркалля”!» — буркотів Толкін; бо в «Задзеркаллі» є карта!). Коли 1954 року видали перший том «Володаря Перснів», на суперобкладинці його порівнювали з лицарським романом Томаса Мелорі, поемами Лодовіко Аріосто та Едмунда Спенсера, а ще — з науковою фантастикою, бо якщо Середзем’я так детально продумане, то певно ж, це НФ?

І яких тільки імен не було у відгуках на «Джонатана Стрейнджа та містера Норрелла» (2004)! Звісно ж, найчастіше казали, що це «“Гаррі Поттер” для дорослих», бо й видавництво було тим же самим — «Блумсбері». Звісно, повсякчас згадували Джейн Остін, бо стилізація під неї справді ідеальна. Трапилася навіть така оцінка: «“Майстер і Маргарита”, якби цей роман написав Дікенс».

Найдивнішу фразу написав Ніл Ґейман — а видавці винесли її на обкладинку: «Безперечно, найкращий англійський фантастичний роман за останні сімдесят років». «А як же Толкін?» — спитали всі, й Ґейману довелося пояснювати, що у звороті «англійський фантастичний роман» наголос стоїть на слові «англійський», а кажучи про «сімдесят років», він починав відлік від однієї конкретної книги…

…про яку трохи далі. Бо перш ніж ми розберемося з англійськістю (Englishness) та літературними традиціями — тобто з тим, як і про що написано цей роман, — треба подивитися, як і чому він виник. Треба придивитися до Сюзанни Кларк.

Народилася вона 1959 року, тобто роман вийшов друком, коли її «вже полишив перший квіт молодості», за неввічливими словами Джонатана Стрейнджа. Старша дитина в родині священника-методиста. Вивчала в Оксфорді філософію, економіку та політологію (сама не знає, навіщо). А ще вона хотіла стати письменницею.

Точніше кажучи, вона, як і багато початківців, хотіла писати, але геть не уявляла, що саме і про що. Вона відвідувала літературні