Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Перепрошую, — сказав Холін і, стиснувши долоні в кулаки, попрямував острівцем у той бік, де вбачав джерело неспокою.

З його наближенням шум затихав, а люди, розбиваючись на групки, розхо́дились. Оперативність, із якою великому князеві давали дорогу, пропускаючи туди, де пліч-о-пліч стояли Аладар і Садеас, здавалася ледь не спланованою.

— Що тут відбувається? — зажадав пояснень Холін.

— Хіба не бачиш? Бенкетуємо, — кинув Садеас і відправив до рота шматок якогось плода.

Далінар зробив глибокий вдих і глянув на Аладара — довгошийого лисаня з отими його вусиками й пучком щетини на спідній губі.

— Посоромився б, — гаркнув на нього Холін. — Мій брат колись називав тебе другом.

— А мене хіба ні? — втрутився Садеас.

— Що ти затіяв? — напосідав Далінар. — Про що всі шепочуться, посміюючись і прикрившись долоньками?

— Послухати тебе, то завше і у всьому винен я, — парирував Садеас.

— Бо я помиляюся щоразу, коли думаю інакше.

Той роблено всміхнувся, не розтискаючи вуст, і вже хотів було щось заперечити — але за мить передумав і зрештою, відправивши до рота ще шматочок плода, зажував, вишкіряючись.

— Смачно, — тільки й видобув він.

А відтак, відвернушись, пішов.

Та й Аладар, позволікавши, похитав головою і подався вслід за Садеасом.

— Ніколи не думав, що ти, Аладаре, бігаєш за господарем, наче цуцик, — гукнув навздогін Далінар.

Але відповіді не пролунало.

Князь заричав і рушив острівцем назад, шукаючи когось зі своїх: може, вони прочули, що тут коїться? Скидалося на те, що його племінник запізнювався на власний бенкет (а втім, Далінар побачив, що король таки прямує до них і вже недалеко). Тешав чи генерала Хала теж було не видно — хоча тепер, коли той став Сколкозбройним, вони неодмінно мали з’явитися.

Мабуть, доведеться перейти на інший острівець, де розважалися менш родовиті світлоокі. Князь рушив у той бік, але, почувши дещо, зупинився.

— Кого я бачу! — вигукнув Дотепник. — Ясновельможний Амараме… А я так сподівався побачити вас цього вечора! Я ж бо весь вік провчився, як занапащати життя іншим, і щиро радий познайомитися з тим, хто має до цього такий природжений хист, як у вас.

Далінар озирнувся й побачив новоприбулого — Амарама. На ньому був плащ Променистого лицаря, а під пахвою він тримав стіс паперів. Ясновельможний зупинився перед високим табуретом Дотепника, де підсвічена вода надавала обличчям обох лавандового відтінку.

— Ми знайомі? — здивувався Амарам.

— Ні, — безжурно відказав Дотепник, — але ви, на щастя, можете додати мою скромну персону до довжелезного переліку того, чого не знаєте.

— Але тепер я вас знаю, — заперечив Амарам, простягаючи руку, — тож перелік стає на один пункт коротшим.

— Прошу, не треба, — відказав Дотепник, відмовляючись її потиснути. — Я б не хотів, щоб його витирали об мене.

— Його?

— Я про те, за допомогою чого ваші руки на позір здаються чистими. Хай чим ви користуєтесь, ясновельможний Амараме, а засіб цей воістину потужний.

Холін поквапився до них.

— Далінаре, — привітався Дотепник, кивнувши.

— Дотепнику… Амараме, що це за папери?

— Їх роздобула одна з ваших писарок і принесла мені, — відказав «Променистий». — Копії поширювали на бенкеті ще до вашого прибуття. Ваша писарка гадає, що їх варто показати Її Світлості Навані — хоча та їх, мабуть, уже бачила. Ви не знаєте, де вона?

— Очевидячки, подалі від вас, — зауважив Дотепник. — Оце пощастило.

— Дотепнику, — присадив його князь, — тобі б зараз…

— …Зара́з? О, їх тут греблю гати!

Далінар зітхнув і, знову глянувши на Амарама, взяв папери.

— Її Світлість Навані на іншому острівці. Ти знаєш, що тут мовиться?

Амарамове обличчя спохмурніло.

— Так, але волів би не знати.

— Можу влупити вас по тім’ю молотком, — безжурно запропонував Дотепник. — Від добрячого удару прочитане вилетить із голови — та ще й пику собі заразом підрихтуєте.

— Дотепнику… — суворо мовив Далінар.

— Я просто жартую.

— От і добре…

— Бо такий міцний лоб, як у нього, жодним молотком не пройняти.

Амарам звернув до скализуба спантеличене лице.

— Цей вираз виходить у вас просто чудово, — зауважив Дотепник. — Певне, багато тренуєтеся? А чи це вже стаж?

— То він — новий блазень? — спитав Амарам.

— Я сказав так, щоб не називати його імбецилом… — почав пояснювати Дотепник.

Далінар кивнув Амарамові.

— …бо інакше довелося б довго пояснювати, що означає це слово — а я не певен, чи має бодай хтось із нас трьох аж таку хуру часу.

Амарам зітхнув.

— Чому ніхто ще не вкоротив йому віку?

— Дурням щастить, — відказав Дотепник. — У сенсі «дурням за фахом» — бо звичайним, навпаки, не щастить.

— Усе, Дотепнику, дякуємо, — сказав князь, беручи Амарама за лікоть і відводячи осторонь.

— Стривайте! — гукнув той їм услід. — Далінаре, остання образа — і я дам йому спокій.

Ясновельможні не зупинилися.

— Ваше Високороддя Амараме, — урочисто прорік Дотепник і підвівся, щоб скласти уклін, — моє вам шанування: дрібні ідіотики на кшталт Садеаса можуть лише мріяти зрівнятися з вами.

— То що це за папери? — поцікавився Далінар, демонстративно не зважаючи на Дотепника.

— У них ідеться про… переживання Вашої Ясновельможності… під час великобур, — делікатно пояснив Амарам. — Їх власноруч записала Її Світлість Навані.

Далінар узяв папери. Його візії. Князь підвів очі й побачив, що на острівці збираються групки людей, які теревенять і сміються, позираючи на нього.

— Зрозуміло, — тихо промовив Холін. Тепер він урешті збагнув, над чим усі сміються в нього за спиною. — Розшукай мені, будь ласка, Її Світлість.

— Як накажете, — відповів Амарам.

Аж раптом він спинився, вказуючи туди, де Навані, перетинаючи сусідній острівець, сама прямувала до них. А на її обличчі бушувала справжня буря.

— Амараме, якої ти думки про те, що про мене подейкують? — спитав Далінар.

Той глянув князеві у вічі.

— Ваші видіння вочевидь послав нам сам Усемогутній, явивши свою ласку в цю годину величезної нужди. Шкода, що я не знав їхнього змісту раніше. Вони вселяють у мене неабияку впевненість щодо правильності мого призначення і щодо вашої здатності прорікати від імені Всемогутнього.

— У мертвого бога не буває пророків.

— Мертвого?.. Ні, Далінаре! Ви вочевидь неправильно тлумачите ту заувагу зі свого видіння: там ідеться про смерть Усемогутнього в душах людей, які більше не дослухаються до Його заповідей. Бог не може загинути.

Це пролунало так щиро. «Чому не він урятував ваших синів?» — розлігся в свідомості Каладінів голос. Так, звісно: того дня Амарам підходив до князя й пояснював, що — після свого призначення Променистим — ніяк не міг допомогти одній зі сторін. Він, мовляв, мав стояти над чварами великих князів, навіть якщо це завдавало йому болю.

— А як щодо того начебто Вісника? — мовив Далінар. — Ти виконав моє доручення?

— Виконую, але поки не склав собі остаточного присуду.

Князь кивнув.

— Мене здивувало, що ви залишили того раба очолювати свою