Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі ці і їм подібні роздуми стали наслідком натхнення покійного Павла Штепи. Був він тою людиною, яка мала здібність спілкуватися на різних рівнях. Мало коли був ініціатором дискусій, але, пізнавши рівень вашої інтелігентності, як досвідчений психолог, знаходив відповідний рівень спілкування. Дуже радо відкривав заслону своєї любові, бо був переконаний, що глибина любові вимірюється гостротою болю до згаданої теми.
Як сьогодні, бачу його у себе в хаті, за столом на свято Різдва Христового повного радості і щасливого, але у своїй домівці — будь то день чи ніч — він завжди почував себе одиноким, але не покинутим у світі любові. Як син священика, знав ціну любові, але не забував, що ненависть є точилом для любові. Завжди згадував Христа, який гнав торгівців зі святині. А тому і нам треба виганяти чужі ідеології з наших праведних душ.
Диявол позбавлений почуття любові, а тому він байдужий до рівня вашої Любови, зате ненависть сприймає як силу і шанує силу, особливо велику. Ворог у шаленому гоні на тебе, не має часу прислухатися до твоєї любові, а тому твоя сила любові для нього — це не що інше, як миг вітру, а тому проти нього треба наставити багнет ненависті, а не любов. Іншого порятунку нема. Не піддаватися улесливості ворога до міри, щоб вона не стала малопомітною для нас, бо тоді вона може стати подібною до довгої проказливої хвороби людини, яка з часом помирилася з нею, не усвідомивши смертельної загрози від неї, а тому і занедбала своє лікування. Найбільш ображеним ворог може бути тоді, коли він довідається, що принесені йому дари любові, які він отримує, не були ним завойовані, — дари любові у вінку ненависті.
На початках знайомства з Павлом Штепою я ставився до нього з якоюсь обережністю, бо, як мені здавалося, він проповідує ідеї націоналізму, а належати до націоналістичної організації не збирається. Чи не пішов він на співпрацю з комуністами, думав я. Будучи підкованим ідеологією націоналізму, я ставився з обачністю до «не своїх», бо підставою організаційного виховання було «що не наше, то вороже». Але то було лише на початках, а потім я пізнав, що його любов до свого народу, до України палала вогнем, який був здатний запалити найхолодніші серця. І ми, більше з моєї ініціативи, дискутували на різні теми. Я слухав, а він говорив.
— Чи надмірна любов не породжує ненависть? — не раз у приятельських розмовах я запитував його.
— Так. Ненависть — це плід любові. Але Бог сотворив людину не лише із серцем, але і з розумом.
Мама любить свою дитину, однак, щоб дитина мала щасливе життя, для неї мають бути умови збереження добробуту, має бути своя батьківщина, яка б охороняла цю дитину. І для збереження існування своєї держави мама мусить мати настільки сили волі, щоб перебороти любов до дитини і віддати її долі власної держави, посвятити її для боротьби за збереження своєї держави, виховати її в дусі неприхильності до ворога.
— Іншими словами, ви хочете сказати, що людина має бути звіром, — зауважив якось я.
— Не ображайте звірів. Вони вбивають інших, щоб вижити, щоб їхній рід не пішов у забуття. А наситившись, звір ніколи і нікому жодної шкоди не думає спричинити. А людина?.. Візьміть світові війни, македонських і чингізханів (не згадуючи вічних малих) для прикладу. Яка була мета тих воєн? Чи були воїни тих армій або їхні родини голодними, не мали даху над головою? А коли і так, то чи була потреба завойовувати простори аж «від моря до моря»? Яке призначення мали гасла дійти до «останнього моря»? З якою метою і пощо буяли гасла «підкорити всіх», «застрашити світ». З яких причин? Навіщо? Такі питання їм навіть на гадку не приходили. Грабунки можна оправдати, але жорстокий геноцид тяжко збагнути. Злидні і просторова скрута гнала їх у світи? Та ні! Не голод їх гнав у далекі краї, не тіснота перенаселення змушувала шукати місце для житла, а те, що тільки людині притаманне — прагнення вищости, придбання лаврового вінка, бажання притиснути чоботом груди переможеного. Де ви бачили таке між звірами?
Грабували і вбивали з наміром вбратися у шовки й оксамити, а для своїх коханок здобути парюри [2]. Отже, не далекі моря їм були потрібні і не простори «від моря до моря»? Розбещеність і віроломство гнало полководців покоряти світи. І треба було аж Божому Синові зійти у цей світ, щоб призупинити вакханалію безумних. Уявіть собі, яка безглузда мета була у тих полководців. «Дійти до останнього моря». І що — втопитися?
Але, крім планів земних архизвірів, існує Божа воля, завдяки якій Київ і Наддніпро мають силу зупинити навіть «переможців світів». Задумаймося… Не дійшовши до «останнього моря», володарі просторів чомусь надумали за Києвом і Галичем зупинитися. їх уже перестало манити «останнє море». А Македонському скити не ставили спротиву.
Божественна сила київських пагорбів зупинила їх.
* * *
Маючи на увазі мовні потреби окраденої України, П. Штепа останніми часами, недосипаючи і недоїдаючи, полов українське мовне поле. Не знаю, звідки він мав словники І. Бойкова, І. Льохіна, А. Орла, але на підставі цих словників він укладав лексикон варваризмів. Головним джерелом відповідників до цих словників були термінологічні словники УАН, видані до 1933 року. Тисячі московізмів повизбирував він із 6–томного «Українсько–російського словника» (за ред. І. Кириченка), зі словників Калиновича, Ганича та інших. Науковці і мовники (він завжди брав у лапки ці слова, коли згадував їх) радикально висміювали його зате, але він не раз говорив: «Ризикуючи життям, молодь в Україні бореться за чистоту та права української мови. За цю боротьбу кількадесят тисяч їх караються у московських в’язницях та на каторзі. Чи не мають ті герої морального права плюнути в обличчя емігрантським мовознавцям, які не хочуть допомогти Україні боротися за її мову, не хочуть складати словників? А також плюнути в обличчя й тим емігрантським редакторам, письменникам, журналістам, які московщать, засмічують, спотворюють свою мову, хоч їх і не сягає московське НКВД».
Збирав матеріяли, вишукував словники. Наполегливо працював. А я? Не можу собі простити за те, що зібрані Штепою 33 термінологічні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.