Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Веселка тяжіння, Томас Пінчон 📚 - Українською

Читати книгу - "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"

680
0
13.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Веселка тяжіння" автора Томас Пінчон. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 247 248 249 ... 294
Перейти на сторінку:
небеса — одна Титанічна ніч за раз, саме тому Слотроп оглядає свою коаліцію з надією на успіх і з очікуванням провалу (ні, це аж ніяк не скасовує апатії, навпаки — утворює гучний і крицево-гострий дисонанс, який закручується у нутрощах). Його дуже сердить, що він настільки невпевнений, наскільки нездатний однозначно стати на той чи той бік. Для тих, кого старі пуританські проповіді таврували як «богопротивних валахів», легкого шляху нема, «І-Хто-Тут-Головний», бо «не бачу» тільки тому, що вам чогось не видно, зовсім не означає «нема»! Енергія всередині настільки ж реальна, настільки ж обов’язкова і невідворотна, як і видима. Коли востаннє ви почувалися надміру розслабленими? «Богопротивні валахи» — такі ж люди, як і герої та негідники. Їм найчастіше випадає миритися з великими прикрощами, погодьтеся. Чому б вам уже зараз, хоч би де ви були, городяни, а чи мешканці села, сидите ви, загорнувшись у ковдру, а чи їдете в переповненому автобусі, взяти й повернутися до найближчого «валаха», ну, навіть до свого зображення у дзеркалі, і… просто… заспівати:

Гей, сусіде, як-ся маєш, як-ся маєш, друже!

Таж тобі самот-ньо, може, й важко дуже?

Дні ідуть безмовно; і та-ке що-ра-зу,

Теплих слів не чуєш, сміх щеза одразу?

Дай-но Все скажу, дру-зя-ко, розповім все, хлопче,

Як життя руй-ну-є, прикро і охоче…

Тож пройдімо поруч шляху хоч частину, враз З’ясніє небо, явить світлу днину!

А тепер усі разом —

Поки четвірка вбирається, голоси якийсь час ще співають — залежно від того, наскільки їм цього хочеться: Міртл виставляє напоказ щедрий обшир струнких ніжок, а Максиміліан хтиво зазирає під спідницю юної говіркої кралі, викликаючи ніякові смішки хлопчакуватого Марселя, трохи всім цим збентеженого.

— А тепер, — Слотроп з улесливою пришелепуватою усмішкою, — час зробити Освіжаючу Перерву! — І вже він у льодовні, не встигає навіть стихнути відлуння Міртлиного «Христе-Боже»… — від світла крихітної холодної лампочки його обличчя наливається синявою літньої ночі, тінь-дитя Бродеріка і Наллін, їхній нерозкаяний почварний син, який народився з гідравлічними обценьками замість рук і вміє ними лишень загрібати… і з серцем, що чутно булькає, немов у животі кумедного товстуна… але погляньте, наскільки байдужим, наскільки незалежним його обличчя було ті півтори секунди у відблиску старої кустарної льодовні, що гомонить «кельвінаторсько»-бостонським діалектом:

— Ти заходь, Тайроне, тут у мене у животику дуже файно і затишно, купа всякого добра: і «Моксі», і чималенькі «Бейбі-Рути»… — Він простує поміж полицями, що милями-й-милями, та між горами їжі чи продовольчими містами Кригландії (тільки обережніше, бо тут фашизмом може відгонити, за солодощами карамельної барви причаївся термодинамічний елітизм найвищого ґатунку — лампочки можна замінити свічками, а радіо може заткнутися, але головна функція Електромережі у цій Системі — справа льодовні: заморожувати бурхливі цикли доби, щоб зберегти цей маленький світ без запахів, цей куб незмінності), долає хребти селери, дещо оддалік яких громадяться понадписувані блискучі склянки з сиром, ковзається на маслі, цямкає кавуном до самісінької шкуратини, а тоді ясніє і світиться, проминаючи банани, позирає вниз на мідянку патьоків плісняви по зашкарублому рельєфу старої, вже нерозбірливої запіканки… банани! хто-хто поклав сюди банани…

У-хо-ло диль ник!

О ні-ні-ні, ні-ні-ні!

Чикіта Банана каже не можна! Шось страшне може статися! І хто ж таке зробив? Мабуть, не Мамуня, а Гоґан просто втелющився в Чикіту Банану, Тайрон багато разів заходив до кімнати і бачив, що братик сидить, приліпивши етикетку від банана собі на роздрочену пуцьку, щоб було зручніше, сам поринув у мастурбаційну фантазію: всадити б тій манірній, хай і старшій, латиноамериканці у капелюшку, навіть не капелюшку, а велетенському фруктовому базарі і з широкою грайливо-зухвалою усмішкою: «Ай, ай, які ж ви, янкі, пристрасні!..» — та-а ще, але ні, Татуньо навряд, Татуньо нізащо не схоче, але якщо це (стає холодніше?) ніхто з нас, тоді (що відбувається з платівкою Спайка Джоунза «Прям у фюрерову пику», яка грає десь у вітальні, чому звук стихає?)… якщо це не я ненавмисно (озирнися, десь риплять завіси), і тоді це може означати, що я божеволію (а чого це лампочка яскравішає, що таке…) ХЛЯП, ну, хай би хто тим був, що так безглуздо знехтував радіорекламою «United Fruit», він щойно зачинив юного Тайрона у льодовні, і тепер йому доведеться розраховувати тільки на Міртл, щоб витягла його звідси. Соромно, хай йому…

— Правильно думаєш, начальнику.

— От так штука, М. М., сам не знаю, що сталося…

— Що ти взагалі знаєш… Хапайся за плащ.

Фіть…

— Фу. Ну, — каже Слотроп, — е-е, то ми всі?..

— Осяйна Година, мабуть, уже за багато світлових років звідси, — каже Міртл, — а з твого носа звисає шмаркляна бурулька. — Марсель підстрибує до пульта мобільної споруди, відбиває азбукою морзе Центральному Управлінню запит на дозвіл всенаправленого кліренсу з найвищою швидкістю, який іноді надають, а іноді таки й ні — залежно від потаємних процесів серед надавачів дозволів, тож одне із завдань четвірки полягає в тому, щоб такий процес відкрити і повідомити про нього світові. Цього разу вони отримують Повільний Повзун, Приміські Вектори, найнижчий статус вуличного руху у Ракетен-Штадті, застосований у літописній історії один-єдиний раз — у випадку гомосексуаліста-дітовбивці індіанського походження, який після зносин любив витирати свій орган об Прапор, і так далі…

— Курва! — репетує Максиміліан на Слотропа, — Повільний Повзун, Приміські Вектори! А якого милого нам робити, чувак, — уплав, курва, чи що?

— Слухай, Мірті… — Слотроп помалу і з пошаною наближається до М. М., у якої золота сіточка на волоссі, — слухай, а не могла б ти… — Господи, скільки вже разів вони це проходили! — чи ж Міртл не хочеться, аби Сопливий Слотроп припинив оцю свою ні-риба-ні-м’ясо балаканину і став нарешті чоловіком? Вона запалює сигарету в кутику рота, випинає стегно і зітхає:

— Усе на мазі, — надто вже допіка їй ця бідося…

І маєш! диво сталося, вони гасають вулицями-коридорами Ракетен-Штадта, наче яке довгошиє морське чудовисько. У височіні дітлашня мурашками вовтузиться на павутинках віадуків, що лишайником застигли на мокрім камені міста, малеча перелазить через повітряне поруччя й обсипається на привітну спину лискучого чудовиська, що курсує містом. Перелазять з вікна у вікно, настільки сповнені благодаттю, що й не падають. Дехто з них, певна річ, шпики — ось оте гарненьке малятко з медовими кучериками у блакитному клітчастому сарафанчику, блакитні підколіночки, сидить під ґорґулею на вікні, підслуховує Максиміліана — той почав пити запоєм, щойно будівля рушила з місця, і взявся довго і нудно звинувачувати Марселя під непереконливим приводом бажання добутися істини: чи можна вважати, що Галльський Геній насправді

1 ... 247 248 249 ... 294
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселка тяжіння, Томас Пінчон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"