Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Так, відповів Фергюсон, дуже відкритий. Всім і кожному.

Всі і кожен у цьому випадку означали того єдиного, хто сидів навпроти нього в шикарно й приємно гомінкому «Фуке», цілковито звабливого Обрі Гулля, особу, що звалилася невідомо звідки й готового чинити все, що в його владі, аби перетворити життя Фергюсона тим, що зробить його книгу успішною, чарівного та грайливого Обрі Гулля, жаданого та п’янкого чоловіка, чий гарненький ротик Фергюсонові так настійно хотілося поцілувати, а відтак, коли Обрі осушив ще один чи два бокали вина, гаданий ексцентрик почав називати Фергюсона гарненьким хлопчиком і милим юнаком, хорошим юнаком, прекрасним юнаком, що було не стільки ексцентричним, скільки ласкавим і збудливим, і до того часу, як вони дообідали, все вийшло назовні, ніяких більше таємниць не вимагалося розгадувати, ніяких питань ставити.

Фергюсон сів на ліжку в номері на п’ятому поверсі готелю «Георг V» і дивився, як Обрі знімає піджак і краватку. Він так довго не був ні з ким, хто був би йому небайдужим, так багато часу спливло з тих пір, коли його хто-небудь торкався чи хотів торкнутися, не заговоривши спершу про гроші, що, коли володар ельфів підійшов до ліжка, сів йому на коліна й обійняв повністю зодягнутий торс Фергюсона, Фергюсон затремтів. А потім він уже цілував гарненький ротик і здригався всією довжиною свого тіла, і коли язики їхні зустрілися, а обійми стали тугішими, Фергюсон згадав слова, котрі сказав собі багато років тому, поки їхав автобусом до Бостону побачитися зі своїм коханим Джимом: врата небесні. Так, ось як це йому зараз відчувалося, і після тих кімнат, котрі він відвідав в уяві за обідом, покої, в котрі він увійшов, поки Обрі стояв і одні за одними відчиняв перед ним двері, от відчинялась ще одна, і вони з Обрі входили до цих покоїв разом. Земні чоловіки. Постіль у паризькому готелі, названій іменем англійського короля. Англієць та американець на цій постелі, в чому мати народила, суціль земна плоть. Au-delà. Французьке слово, що позначає потойбічне. Наступний світ дихав у них тут і зараз, у світі нинішньому.

Хер був такий же малий, як він собі його уявляв, та, як з усім іншим в Обрі, він був доречно пропорційним усьому його мініатюрному тілу і такий же гарненький, як і його гарненький ротик чи будь-яка інша його частина. Найважливішим виявилося те, що Обрі знав, як йому поводитися з усім, що він мав. У свої тридцять років він був набагато досвідченішим у постелі та справах тілесних, ніж ті хлопчики, з якими Фергюсон спав у минулому, а оскільки коханцем він був комунікабельним, і ніяких химерних чи неприємних нахилів у нього не було, та й совістю він не мучився через власну пристрасть трахатися з хлопчаками і бути траханим ними, він виявився одночасно і ніжнішим, і агресивнішим, аніж були Енді Коен і Брайан Мішевський, одразу і більш упевненим у собі, і щедрішим, мила людина, кому подобалося це робити так само, як подобалося йому, коли це робили з ним, і ті години, що він провів із Фергюсоном того дня і вечора, були вже точно найкращими і найприємнішими годинами в житті Фергюсона в Парижі з усіх, прожитих до цього часу. Тижнем раніше Фергюсон боявся, що рухається до розумового надлому. Тепер його мозок вирував тисячею нових задумів, а тіло його заспокоїлося.

По десяти днях після подорожі в інший світ в обіймах свого англійського видавця Фергюсон пригорнув до себе матір і попросив у неї пробачення. Вони з Гілом щойно прилетіли в Париж. «Нью-Йорк Геральд» закрилася й померла двадцять четвертого квітня, і оскільки Гіл виявився тимчасово безробітним до осені, коли почне нову кар’єру викладача в Манніському коледжі музики, мати й вітчим Фергюсона вирушили в медовий місяць, котрий досі собі не влаштували – по шести з половиною років шлюбу. Для початку – тиждень у Парижі. Відтак Амстердам, Флоренція, Рим і Західний Берлін, котрий Гіл останнього разу бачив через півтора року по закінченні війни в кінці 1945-го. Час вони мали намір проводити, розглядаючи голландський та італійський живопис, а потому Гіл покаже матері Фергюсона місця, де жив іще хлопчиком.

Фергюсон закінчив друкувати три примірники своєї книги дев’ятого березня. Один примірник тепер лежав на верхній полиці книжкової шафи у нього в кімнаті в Парижі, інший – на робочому столі Обрі в Лондоні, а третій був надісланий на адресу квартири його батьків на Ріверсайд-драйв в Нью-Йорку. Через два тижні потому, як рукопис переправився через океан, Фергюсон отримав листа від Гіла. Це було нормально, оскільки мати Фергюсона не дуже-то любила писати листи, і на дев’ять десятих усієї кореспонденції, котру він надсилав їм обом, відповідав одноосібно Гіл, іноді – з короткою припискою від матері в кінці (Я так за тобою скучаю, Арчі! Або: Тисяча поцілунків від твоєї Ма!), а іноді й такого не було. Перші абзаци Гілового листа були сповнені позитивних коментарів щодо книги і тієї видатної роботи, яку він проробив для зрівноважування емоційного змісту сюжета з фізичними й феноменологічними даними, і наскільки глибоке враження на нього справив швидкий ріст Фергюсона та вдосконалення його як письменника. Проте до четвертого абзацу тон листа почав змінюватися. Але, любий Арчі, написав йому тоді Гіл, ти мусиш усвідомлювати те, наскільки глибоко ця книга розладнала твою матір і як важко їй було її читати. Природно, переживати такі важкі дні минулого нелегко буде кому завгодно, і я не звинувачую тебе, що ти довів її до сліз (я й сам пролив не одну сльозинку), але там було декілька місць, де ти, можливо, був занадто відвертим, я боюся, і її вразила сокровенність декотрих деталей, які ти про неї оприлюднив. Проглядаючи рукопис знову, я б сказав, що найбільш образливий пасаж припадає на стор. 46–47, посеред тієї частини, де говориться про похмуре літо, котре ви удвох проводили на джерсійському узбережжі, запершись у тому будиночку разом, дивилися телевізор з раннього ранку до пізнього вечора і ледь чи виходили на пляж. Просто щоб освіжити твою пам’ять: «Моя мати палила завжди, однак тепер вона курила безперервно, споживаючи чотири-п’ять пачок «Честерфілд» на день, уже рідко вдавалася до сірників чи запальнички, тому що простіше й дієвіше було припалювати наступну сигарету від іще не згаслого кінчика попередньої. Наскільки мені було відомо, вона в минулому рідко вживала алкоголь, однак тепер щовечора випивала шість-сім чарок нерозбавленої горілки, і