Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

Кейт:

Не знаю, де я опинилася, але стало чомусь дуже легко. Здавалося, що в мене більше не було обов'язків, проблем, образ. Мені здавалося, що я можу стрибнути вище хмар. Тільки через пару хвилин зрозуміла, що і справді не відчуваю нічого. Не відчуваю тіла – воно було відсутнє. А кінцівки... Їх наче не було. Так стоп! Треба зрозуміти, де я й озирнулася. Білі високі стіни зі сходами по колу до четвертого поверху. А у вікнах видніється захід сонця. Гарний, фіолетово – помаранчевий. Краса!

— Кеті, прошу, одужай... Ти потрібна мені... — пролунало шепотіння вітру. Але вітру не було. Голос! Цей голос я впізнаю з тисячі.

— Метью... — я раптом відчула його дотик.

— Маленька, прошу. Прийди до тями. Мені треба знати, що трапилося, — до тями врізалися уламки пам'яті.

Джордж на відео, що щось підсипав Майє. Пам'ятаю, як біжу до машини. Шалена швидкість та вибух. На мою думку, правого колеса. Пригадую, що машину перевернуло. Гострий біль у всьому тілі, а особливо в голові.

— Значить, я в комі, — констатувала сама подумки, дивлячись на верх.

— Майо! — раптом різко і боляче врізалася до тями.

Її ж Джордж чимось накачав.

— Джордже! Я тебе вб'ю чи покладу на ліжко замість дочки! — прошипіла я.

Я, справді, готова вбити цього виродка. Як він посмів? Вона лише маленька дитина.

— Кейт. Я подбаю про дочку! — сказав Метью.

— Ні! Ні не потрібно! Тільки не ти! — закричала я, а в грудях шалено билося серце. — Майя бачила фотографію. Не можна! Не можна, щоб вона бачила Метью. Вона впізнає свого батька!

Метью:

— І що? Так і стоятимемо? — не витримав я.

— Що тобі треба від "Псів"? — продовжив, розливаючи, віскі по келихах.

— Мені потрібне перемир'я "Койотів" з "Бродячими псами", — я, у відповідь, розсміявся.

— Ти напав на людей. Якого перемир'я ти хочеш?

— Що це в біса таке? — подумав я.

— То було не моє рішення. Я й раніше хотів перемир'я, деякі люди збунтувалися і пішли — почав, було, він, але я перебив.

— Ти хочеш зі мною перемир'я, хоча зі своєю командою впоратися не можеш. Якщо ти не можеш впоратися з мошкою, що збунтувалася, то нам не по дорозі, — з нахабною посмішкою уточнив я.

— Бульдогу, не кажи, що в тебе немає заворушень, — звинуватив мене Жерар.

— Ікло, — я зробив паузу, — мені відверто не до тебе.

— Знаю. Коханка в комі. Дочка під час смерті.

— Ах, ти ж сука! То це ти?!

— Ні. Але я дізнався, хто винний у тому, що твоя дружина в комі, мене слова зачепили за саме серце.

— Вона мені поки не дружина, — сказав я.

— Тобі ж цікаво, звідки я знаю, — посміхнувся мій співрозмовник.

— Про тебе питали. Мені відомо, що твою дружину вирішив убити Барон. Вона, схоже, дізналася про те, чого не повинна була знати. І її позбулися.

— Хто, чорт забирай, Бароне? Яка сука посміла її торкнутися?

—Не знаю, хто це. Але чув, що подругу кличуть Маркіса, ну, чи просто Кіса. Кажуть, вона часто буває у борделі "Каблук Агати".

—Гаразд. Щодо перемир'я, — я дістав телефон і подзвонив Ігореві. За хвилину той був у мене в кабінеті.

— Ось із ним ти залагодиш усі формальності.

— Ігорю, — звертаючись вже до друга, кажу, — ми оголошуємо тимчасове перемир'я з Койотами.

Скажу чесно, я думав, що він почне обурюватися — все ж таки, вони наші давні вороги й він не раз був поранений хлопцями з цього угруповання. Але ні, просто кивнув на знак згоди. Усі звикли не обговорювати мої рішення.

—Я поїхав, — кинув я на виході.

Попрямував до машини, а потім у "Каблук".

*****

—Чим я можу вам допомогти? — спитала дівчина у червоній сукні біля барної стійки. У пристойній, закритій сукні, значить не повія.

—Я шукаю Кісу, — відповів дівчині, а вона посміхнулася.

— Пане, у нас є безліч Кис. Які у вас уподобання? Блондинки, брюнетки, шатенки.

— Блондинку хочу. Дуже хочу! Трахнути, щоб від задоволення свідомість втрачала. Кричала моє ім'я і не могла зупинитись. Просила ще. Але ця блондинка в комі. — проричало подумки моє Alter ego.

— Я хочу Маркісу, — і барменка стала серйозною.

— Провалюй, — раптом біля мого чола виявилося дуло.

— Ну-ну, тихіше. Мені треба тільки гарячий секс із нею, — проворкував я, а вона примружилася.

— Маркісо, це позивний у мафії. Хто ти?

— Чуєш, суко. Ствол прибери, поранишся. І клич цю стерву. Інакше тебе трахну. Тут і зараз прямо на барній стійці. І ти не втечеш звідси до завтра, — у мене здали нерви, а дівчина опустилася, але дуло не опустила.

— Що тут відбувається? Яна, хто це? — почувся ззаду жіночий голос.

— Каміле Сергіївно, ця людина шукає якусь Маркісу.

— Хм, ну що ж, я слухаю, — а я обернувся і став як укопаний. Переді мною стояла Каміла, подруга Кейт.

— Ну Мет? Що хотів?

— Секс, — відповів правду, — але не з тобою.

— Тоді пішли, — вона поманила за собою.

— Цікаво, а моя мала знає, що її подруга повія? — знову прокинулося його альтер.

— Ну як, знайшов її? — запитала Каміла, наливаючи собі віскі. Ми сиділи в кімнаті, оформленій у готичному стилі.

—А ти як думаєш?

— Думаю, ні, — вона присіла до мене на коліна. Розсунувши, при цьому, ноги та відкриваючи виду всі краси жіночого тіла. Її пальчики потяглися до горбка на штанях.

Якщо дівчата гадають, що у хлопців не варто на інших — вони помилятимуться. Ще і як! Ось тільки я його тримаю. Тому що душа просить не цю повію, а мою дитину. Ну, все, я не стримався. Схопив Камілу за руку і заламав її, приставивши ножа до горла.

—Де Барон?