Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

- Я не впораюся. Ви про що взагалі? Ви ніби не знаєте, яка я незграбна. Я вам тільки заважатиму тут.

- Мадемуазель Бушар, грім вас побий! - Раптом скрикнув Ів, і я мало не підстрибнула на місці. - Мені ніколи слухати ваші примхи. За роботу! Готуємо крок-месьє та млинці з усім, що є в холодильнику. Потім, Поль відправиться в магазин, і до обіду ми випечемо кіш лорен.

- Все, я зрозуміла. Командуйте, - я постаралася взяти себе в руки, затужила фартух, і прибрала волосся в тугий пучок.

Ів звелів мені натирати сир, різати фрукти, просіювати борошно і виконувати інші дрібниці. Мені настільки було страшно зробити щось не так, що я максимально зібралася, і робила все якісно. Якоїсь миті, дивним чином, я почала отримувати від цього задоволення. Я брала тертий сир у жмені, насолоджуючись тактильними відчуттями навіть через латексні рукавички. Мабуть, я виглядала безглуздо. Дурна дитина, що ніколи не робила подібних дрібниць. Ів, помітивши, що моя робота переросла в гру, відволікся від смаження млинців.

- Лулу, будь ласка, давай потім розважатися.

- Це так... Так чудово. Я ніколи не думала, що куховарити так цікаво. Бабуся ніколи не пускала мене на кухню під час приготування. Це так круто, ми повинні якось ще цим зайнятися, - мрійливо відповіла я, проводячи пальцем по поверхні просіяного борошна.

– Якщо сьогодні не знайдеться заміна Арнольдові, то вже завтра ми зможемо відтягнутися на повну. Лулу, ми так нічого не встигнемо, - сказав Ів, трохи завмер, мабуть, милуючись моєю радістю, роздратовано зітхнув і поцілував мене. У його погляді читалося розчулення. - Я радий, що тобі сподобалося нове заняття, але ми поспішаємо, залишилося двадцять хвилин.

- Ви вчилися готувати у вашого батька?

- Переважно так, але ще я закінчив кулінарну школу. Кухарем не став, вирішив займатися ресторанним бізнесом, але готувати люблю, коли є настрій чи потреба.

- Ваш батько розчарований цим фактом?

- Ні, він не намагався ліпити з мене те, що йому хотілося. Батьки завжди підтримували мої починання, а батько навіть став шеф-кухарем у моєму ресторані, коли він тільки-но відкрився і був мало кому цікавий. Усі збігалися на видатного Огюста Мореля.

Ми з усім упоралися. Я не підвела Іва, і пишалася цим, а гостям була цікава несолодка різноманітність у меню. Ближче до обіду ми спекли кіш, і я нарешті визначилася з улюбленою стравою. Чому він став таким, точно не було зрозуміло, але я підозрювала, що це через те, що ми із Морелем готували його разом.