Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Виходимо з клініки мовчки. Навколо все охопила золота осінь. Ще тепло, і сонце ласкаво торкається шкіри своїми променями. Я дуже люблю цю пору року. І весь час радію, як мале дитя, чим веселю коханого… 

Веселила. Стас завжди сміявся, спостерігаючи за моєю радістю від приходу осені. І це було не так давно. А мені вже здається, що у минулому житті. І я маю змиритися з тим, що відбувається, якщо хочу виплутатись. 

Сідаємо в машину так же само мовчки. Андрій миттю дістає планшет і поринає у роботу, не звертаючи на мене уваги. Хоч мені й до вподоби такий розклад подій, але я мушу розмовляти з ним. 

—  Андрію, мені б додому заїхати, за одягом.

— Шраме, ти чув? — подає голос чоловік, навіть не відриваючи погляду від планшета. 

Говорить спокійно, майже байдуже. Однак я його знаю. Він наче сплячий вулкан — може вибухнути в будь-яку мить. 

— Прийнято, — киває чоловік і перелаштовується в іншу смугу.

— Я можу ходити на роботу? — це питання мені дається важче.

Хочеться вірити, що він не замкне мене у своєму домі. 

— Найми собі управителя, — тон, що не терпить заперечень.

— Але, Андрію, це – мій бізнес, моє дітище… — намагаюся достукатися до співрозмовника. 

Він же сам свій бізнес збудував практично з нуля, тому має мене зрозуміти. Хіба не так? Проте все марно. 

— Не грайся зі мною, Тетяно, — зло мружиться, а в його очах стільки гострого льоду, що ним можна порізати душу. — Я не Стас — на шиї у себе вмоститися не дозволю.

Що?! 

— Я не сиділа у чоловіка на шиї! — спалахую миттєво. І маю через що! 

З самого початку нашого зі Стасом сімейного життя я намагалась бути незалежною і самостійно заробляти на свої потреби. І Андрій це знає!

Ледь стримую у собі обурення. Зараз не час відстоювати свою думку, адже мені потрібно від мого поневолювача зовсім інше.

— Угу, — усміхається. Відвернувшись, ловиться за дверну ручку і, перед тим як вийти з автомобіля, кидає: — Я теж волію катати жінок на інших частинах тіла.

Він залишає салон авто, а я продовжую сидіти на місці та витріщатися у двері, що зачинилися за ним. 

Коли він почав кидати у мій бік вульгарні жарти? Як я проґавила цей момент? Чи мені тільки здалося?