Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

  П’єр зупинив автомобіль біля гаражу. Тимур віддав йому наказ, щоб він йшов, а сам разом з Кірою продовжував сидіти ще в салоні.

-Кіро, чому ти мовчиш?

-Тому що я зовсім не розумію, про який ти новий рівень зараз говориш? Я втомилася і хочу спати. І якщо ти не проти, то завтра поговоримо і ти мені поясниш, що мав на увазі. А за екскурсію по місту дякую. Вона мені дуже сподобалася і мені було приємно провести з тобою час,- Кіра зібралася вилазити з машини.

-Отож ти не заперечуєш, що тобі було приємно провести зі мною... Кіро замри, не ворушись,- Тимур зупинив дівчину доторкнувшись до її плеча своєю рукою,- дивися, з винного погребу хтось вийшов. Це ті злодії, про яких мені розповідав Андре.

-А може хтось із домочадців,- Кіра теж почала вдивлятися у темряву, і здалося, що одна із двох фігур їй знайома, тільки кому вона належить не могла пригадати.

-Треба їх наздогнати. Ти сиди в машині і не вилазь, поки я не повернуся,- сказав майже пошепки Тимур і відкрив дверцята.

  Коли Тимур кинувся наздоганяти злодіїв Кіра ще трохи посиділа в машині, а потім все ж вилізла з неї. Чи то їй страшно зробилося, чи то розгубилася від несподіваних подій. Минуло хвилин п’ять, а Тимура не було ні чути, ні видно і вона почала хвилюватися. Мабуть щось трапилося. І Кіра вирішила негайно йти до будинку, щоб покликати Андре.

-Кіро стій,- почула раптом голос Тимура позаду,- злодії втекли. Не зміг наздогнати, але я цього так не залишу.

-А ти впевнений, що то злодії були?- запитала Кіра радіючи про себе, що з Тимуром все гаразд.- Можливо в когось романтична прогулянка, а можливо, якісь справи.

-Не знаю,- у Тимура з’явилися сумніви,- Кіро, ти йди до будинку, але нікому нічого не кажи. А я спущуся до погребу та подивлюся обстановку.

-Я піду з тобою,- Кірі не хотілося залишати Тимура наодинці,- і не заперечуй. Йдемо разом.

-Хвилюєшся за мене?- посміхнувся у темряві.- Та знай, я за тебе теж хвилююся. І знаєш, мені зовсім не подобається, що ти мене зараз не слухаєш.

-Я не зобов’язана слухатися тебе,- незадоволено відповіла Кіра,- між нами не ті стосунки, щоб я тобі беззаперечно корилася. Між нами домовленість і ти мені не господар, а я…

-Я тебе зрозумів,- Тимур не дав їй закінчити, йому стало шкода, що вона не зрозуміла проявлену ним турботу,- дивися під ноги, бо сходи до погребу доволі круті. Тут повинно бути світло, тільки де знаходиться вмикач, я геть не пам'ятаю. Бо я не дуже часто в нього спускався, якщо чесно, то можливо один раз і не більше. А от знайшов вмикач. Може все-таки до будинку підеш?

-Тимур, я йду з тобою. Можливо мені цікаво побувати у вашому винному погребі,- у Кіри і справді з’явилося це бажання.

  Винний погреб знаходився під будинком і займав майже таку саму площу, як і будівля. Він був викладений червоною цеглою і мав арочний вигляд. Великі дерев’яні бочки стояли впродовж погребу по обидві сторони, створюючи ефект тунелю. А в кінці так званого «тунелю», стояли декілька стелажів у вигляді великого трикутника на якому зберігалися пляшки з шампанським. Хоч це був і звичайний погреб простого будинку в провінції, а виглядав він удосконалено.

-Я вражена,- Кіра не стала приховувати свої емоції,- твоя родина виготовляє своє власне вино і продає його, коли інші виноградарі здають свій урожай на винні заводи.

-Так хотіла Мішель. Ну, а мій дідусь, звісно, що погодився тобто покорився,- Тимур продовжував роздивлятися по сторонах у надії знайти якусь зачіпку, щоб зрозуміти, що тут робили ті двоє незнайомців.

-Він не покорився, а підтримав свою дружину,- поправила Кіра.- Чи ти думаєш, що всі повинні комусь коритися?

-Одні наказують, інші виконують. Хай і не в прямому змісті цього слова, але сенс саме у цьому,- Тимур підійшов до одної із десятки дерев’яних бочок,- тут на підлозі свіжі краплі вина. Отож, все-таки ми бачили злодіїв, які крадуть вино з цього погребу. Питання в тому, навіщо? Для продажу чи для власного вживання?

-Можливо вони просто захотіли спробувати і налили собі у келихи і все,- Кіра намагалася по-іншому дивитися на цю ситуацію.

-Треба встановити відеоспостереження, щоб викрити і дізнатися хто і навіщо. Можна було Андре вже давно це зробити. І сигналізацію міг встановити, та хоч саме елементарне зробив би, замки повісив,- Тимур обурено покивав головою.

-А що ситуація наскільки критична?- запитала Кіра.- Ніколь тоді за столом казала, якщо я правильно зрозуміла, що ви на межі розорення.

-Ніколь любить із дрібниць роздувати глобальну катастрофу. Так що не варто сприймати її занадто серйозно. Та з’ясувати про те, що тут відбувається варто. І я прикладу зусиль, щоб отримати відповіді на запитання, які виникли. Бо за словами Андре вино-то все ж крадуть, хай і не у великих дозах, але це є крадіжка. Що там цікавого побачила?

-Мені все цікаво,- Кіра підійшла до однієї з бочок і поклала на неї свої руки,- наприклад, цікаво, як зробили цю бочку. Без сумніву, це ручна робота. Мабуть вона дубова.

-Так. Ці бочки дубові,- підтвердив її здогадки Тимур,- і вони є хорошим каталізатором для вина. Тому що смак вина ще залежить і від самої бочки. Новий дуб придає вину сильніший аромат чим старий. Дуб може зробити вино більш солодшим або пряним. Що тебе ще цікавить?

-Я…,- коли Кіра обернулася обличчям до Тимура, то її темно-сірі очі зустрілися з його темно-синіми очима,-я…

-Ти дуже гарна Кіро,- Тимур підійшов до неї ще ближче і вона відступила назад, упираючись спиною у бочку,- твоя врода зводить мене з розуму. Я весь час думаю про тебе. А ще гадаю, де знаходиться твоя тату і який вигляд вона має.

-Ще не так давно ти казав, що не готовий до нових стосунків,- нагадала Кіра, здивувавшись такою переміною поведінки свого фіктивного чоловіка.

-Це було тоді, а зараз я відчуваю себе цілком готовим. Ти Кіро за такий короткий час пробудила мене, завдяки тобі у мене з’явилася надія на те, що я ще можу кохати, можу бути щасливим у нових стосунках,- Тимур долонею своєї руки доторкнувся до її щоки наблизившись до неї впритул,- Кіро, мені так сильно хочеться тебе поцілувати.