Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

Я зауважив іще дещо: щоразу, як чужорідна енергія вторгалася в мої сни, моя увага сновидіння мусила напружено працювати, аби перетворити її на відомий об’єкт. Слабким місцем моєї уваги сновидіння була нездатність повністю здійснити таке перетворення — кінцевим результатом була сплюндрована річ майже незнайома мені. Потім чужорідна енергія досить легко розсіювалася — сплюндрована річ зникала, обернувшись на згусток світла, який швидко всотували інші навколишні елементи моїх снів.

Коли я попросив дона Хуана прокоментувати те, що зі мною відбувалося, він сказав:

— Наразі у твоїх снах розвідники — це шпигуни, підіслані неорганічними істотами. Вони дуже спритні в тому сенсі, що надовго не затримуються.

— Чому ви називаєте їх шпигунами, доне Хуане?

— Вони приходять у пошуку потенційного усвідомлення. Вони мають свідомість і мету, хоч нашим розумом цього не збагнути — мабуть, їх можна порівняти зі свідомістю й метою дерев. Внутрішній темп дерев і неорганічних істот незбагненний для нас, тому що безмежно повільніший за наш.

— Що змушує вас так казати, доне Хуане?

— І дерева, і неорганічні істоти живуть довше за нас. Вони створені лишатися на місці. Вони нерухомі, і все ж змушують рухатися все навколо себе.

— Хочете сказати, доне Хуане, що неорганічні істоти статичні, як дерева?

— Звісно. Те, що ти бачиш уві сні як яскраві й темні палиці, — це їхні проекції. Те, що ти чуєш як голос посланця снів, — так само їхня проекція. І те саме — їхні розвідники.

З якоїсь незбагненної причини я був приголомшений цими твердженнями. Раптом мене переповнило хвилювання. Я спитав дона Хуана, чи дерева теж мають такі проекції.

— Мають, — сказав він. — Їхні проекції, однак, ще менш приязні до нас, ніж проекції неорганічних істот. Сновидці ніколи їх не шукають, хіба що в стані глибокого порозуміння з деревами, а цього стану дуже важко досягти. Ми не маємо друзів на цій землі, ти ж знаєш, — він усміхнувся й продовжив. — І не таємниця, чому.

— Може, для вас і не таємниця, доне Хуане, але для мене точно так.

— Ми руйнівники. Ми налаштували проти себе все живе на цій землі. Ось чому ми не маємо друзів.

Мені стало настільки моторошно, що захотілося взагалі припинити розмову. Але нав’язливий поклик змусив мене повернутися до теми неорганічних істот.

— Що, на вашу думку, я маю робити, щоб слідувати за розвідниками? — спитав я.

— З якого дива ти хочеш за ними слідувати?

— Я проводжу об’єктивне дослідження щодо неорганічних істот.

— Ти мене розігруєш, так? Я гадав, ти твердо стоїш на своїй позиції, що неорганічних істот не існує.

Його глузливий тон і тріскучий сміх виказали мені його думки й відчуття з приводу мого об’єктивного дослідження.

— Я передумав, доне Хуане. Тепер я хочу дослідити всі можливості.

— Пам’ятай, сфера неорганічних істот була цариною прадавніх магів. Щоб потрапити туди, вони завзято зосереджували власну увагу сновидіння на предметах зі своїх снів. У такий спосіб їм вдавалося виокремити розвідників. А коли вони тримали розвідників у фокусі, то озвучували свій намір піти за ними. Щойно виголосивши цей намір, прадавні маги рушали слідом, підхоплені чужорідною енергією.

— Так просто, доне Хуане?

Він не відповів. Лише розсміявся з мене, наче провокуючи мене зробити так само.

Удома я намагався віднайти справжнє значення слів дона Хуана. Я всією душею не допускав думки, що він міг описати дійсну процедуру. Одного дня, коли в мене вичерпалися ідеї й терпіння, я зняв оборону. Уві сні, який я тоді побачив, мене спантеличила риба, що раптом вистрибнула зі ставка, коли я проходив повз. Риба корчилася біля моїх ніг, а потім злетіла кольоровим птахом і всілася на гілці, досі будучи рибою. Сцена була настільки чудернацькою, що моя увага сновидіння мобілізувалася. Я одразу збагнув, що це розвідник. Секундою пізніше, коли риба-птах перетворилася на цятку світла, я вигукнув свій намір піти за нею і, зовсім як казав дон Хуан, рушив прямісінько до іншого світу.

Я пролетів крізь удавано темний тунель, мов невагома летюча комаха. Відчуття тунелю різко скінчилося. Було точнісінько так, наче мене виплюнуло з труби й за інерцією гепнуло об велетенську фізичну масу — я майже торкнувся її. Кінця їй видно не було, в який би бік я не лишився. Уся ситуація так сильно нагадувала науково-фантастичне кіно, що я був цілком упевнений: образ цієї маси вигадав я сам, як вигадують сни. А чом би й ні? На думку спадало, що зрештою я спав і бачив сон.

Я взявся переглядати подробиці мого сну. Те, на що я дивився, дуже нагадувало велетенську губку. Воно було шпаристим і порожнистим. Я не відчував його структури, але вигляд воно мало грубий і жилкуватий і було темно-коричнюватого кольору. Потім я відчув миттєвий укол сумніву, чи ця мовчазна маса є лише сном. Те, що я бачив перед собою, не змінювало форми. І не рухалося. Доки я зосереджено дивився на нього, у мене остаточно склалося враження чогось справжнього, але статичного — воно було в чомусь укорінене й мало настільки сильну привабливість, що я не в змозі був відвести увагу сновидіння, аби роздивитися щось інше, включно з самим собою. Якась дивна сила, з якою я ніколи раніше не стикався вві сні, прикувала мене до місця.

Потім я чітко відчув, як маса відпустила мою увагу сновидіння. Усією свідомістю я зосередився на розвіднику, який доправив мене сюди. Він був схожий на світляка в темряві, який ширяв над моєю головою. У своєму світі він був згустком чистої енергії — видно було, як вона шкварчить. Здавалося, він усвідомлює мою присутність. Раптом він ринувся на мене й чи то потягнув, чи то підштовхнув мене. Я не відчув його дотику, і все ж знав, що він мене торкається. Відчуття було приголомшливим і новим — наче частина мене, що була не тут, наелектризувалася від цього дотику — хвилі енергії пронизували її одна за одною.

Від тієї миті все в моїх снах стало набагато більш реалістичним. Дуже складно було й далі триматися думки, що я сплю та бачу сон. До цієї складності я мусив додати впевненість, що своїм дотиком розвідник установив енергетичний зв’язок зі мною. Я знав, чого він хоче від мене, тільки-но він чи то шарпнув, чи то штурхнув мене.

Першим кроком він штовхнув мене крізь велетенську печеру чи отвір у фізичній масі, яку я бачив перед собою. Щойно опинившись у цій масі, я усвідомив,