Читати книгу - "Належу йому, Тая Смоленська"

Зосередитися на фільмі поруч з Русланом неймовірно складно. Він великий, а диван ні. Ми дуже близько один від одного. Мої стегна стикаються з його. А ще від Руслана приємно пахне. 
 
Я раз у раз кидаю в його сторону вивчаюті погляди. Він виглядає по-домашньому і зовсім не такий страшний, як мені здалося в першу нашу зустріч. 
 
Він уважно дивиться на екран, наминаючи картоплю фрі. Я ж до їжі навіть не доторкнулася. І не тому що не голодна. Просто я чомусь настільки схвильована, емоційно розбурхана, що шматок в горло не лізе. 
 
В якийсь момент я перестаю помічати, що тупо розглядаю профіль чоловіка, зовсім забувши про все навколо. І Алмазов ловить мене на цьому. 
 
- Що? - питає, трохи схиляючись до мене ближче. 
 
- Задумалася, пробач, - щоки спалахують яскраво-червоною фарбою. 
 
- Ти нічого не їла.  

- Я не голодна, - відповідаю поспішно. 
 
- Ні, ти не можеш відмовитися від цього соковитого бургера. Щоб ти розуміла я мотався за ним через все місто. Тут є тільки одне місце, де роблять цей кулінарний шедевр. Софі, до речі, ненавиділа цю мою пристрасть і кривилася кожного разу, коли я привозив їх. 
 
- Ти любив її? - виривається у мене раптове питання. 
 
Посмішка з лиця Руслана моментально зникає. 
 
Він киває. 
 
- А зараз ? Все ще любиш? - тихо питаю я, затамувавши подих. Сама не розумію навіщо мені знати це. 
 
Руслан знизує плечима. 
 
- Вона мати моєї дочки і у неї судячи з усього неприємності. Я зобов'язаний їй допомогти. А тепер повернемося до бургерів. 
 
Руслан бере його з тарілки і підносить до мого обличчя. 
 
- Давай, відкуси шматочок. Я зобов'язаний поділитися цією смакотою хоч з кимось.
 
Я нахиляюся до його руки, відкушують шматочок і закочую очі. 
 
- М-м-м, і справді божественно. Моя мама схиблена на правильному харчуванні і такого в нашій квартирі зустріти неможливо. Доводиться їсти в таємниці від неї. 
 
Я злизую язиком соус з губ і завмираю, натикаючись на погляд Руслана, що невідривно стежить за мною. 
 
У нього на обличчі не залишилося ні краплі грайливості. Я насилу ковтаю в'язку слину. Дрібне тремтіння проходить по тілу. 
 
Він не повинен так на мене дивитися, а мені не повинно це подобатися. Повітря між нами густіє, дихати чомусь стає нестерпно важко. У Руслана погляд темніє, краєм ока помічаю як він повертає бургер на тарілку. А потім якось аж надто несподівано тягнеться рукою до мого обличчя і проводить подушечкою пальця по нижній губі. 
 
- У тебе соус тут залишився, - його голос звучить низько і хрипко. Я прочищаю горло. 
 
- Дякую. 
 
Я все ще не в змозі поворухнутися. Відчуваю себе немов кролик перед удавом. А Руслан тим часом облизує свій палець. І я не збрешу, якщо скажу що це виглядає шалено порочно. 
 
Обстановку між нами розряджає гучний гуркіт грому. Я здригаюся і відсувають на самий край дивану. Подалі від Алмазова. Відвертаюся від нього, дивлячись в екран телевізора. 
 
Що це тільки що між нами було? 
 
- Піду перевірю як Кіра, - поспішаю покинути його компанію. Поруч з Русланом, здається, дівчатам небезпечно знаходиться.

Увечері наступного дня, незважаючи на наслідки стихії, Руслан йде на бій, а я залишаюся одна з Кірою. 
 
Я не можу знайти собі місця. Не знаю чому, але переживаю за цього чоловіка. Бій закритий, тому ніякої телетрансляції. А мені б хотілося подивитися, щоб переконатися що з Алмазовим все добре. 
 
Час тягнеться шалено довго, я вже встигаю помити дитину і укласти спати, а Руслана все немає. 

Дивно як швидко я навчилася справлятися з дитиною. Правду, мабуть, кажуть, що в жінках на підсвідомому рівні сидить материнський інстинкт. Природа вже при народженні закладає в нас це, не дарма собаки підгодовують кинутих кошенят. 
 
Я вимикаю світло, кімната занурюється в темряву. Руслана чекаю в вітальні, спати не можу. Мене всю від хвилювання трясе. Він минулого разу прийшов в жахливому вигляді, а що буде в цього разу? Що якщо там бої без правил? 
 
Ще через годину я задаюся питанням чому взагалі за нього так хвилююся? Він мені ніхто. Роботодавець. Чоловік, який виграв мене в карти через особисту вигоду. Але це не допомагає. Прислухаюся до кожного шарудіння за дверима, і розчарувано зітхаю, коли розумію що це не він. 
 
Після півночі, коли я вже майже засинаю на дивані перед телевізором, перед цим заспокоївши  маля, двері в номер тихо відкриваються. Але мій сон настільки чуйний, що я відразу ж помічаю що в номері вже не одна. 
 
Я стежу за фігурою Руслана. Він ступає невпевнено. Похитуючись. Спотикається об щось і брудно лається. 
 
- Руслане? З Тобою все в порядку? 
 
Я вдивляюся в обличчя в напівтемряві. 
 
Він не відповідає. Різко завмирає, повертаючи голову в мою сторону. Мружиться, намагаючись мене розглянути.
 
- Руслан? - напружуюся я, коли розумію що мовчання затягнулося. 
 
- Угу, - гмикає він і йде до мене. - Брову довелося зашивати, але це дрібниці. 
 
Він зупиняється біля дивану, нависає наді мною. Потім несподівано стягує з себе футболку і кидає її на підлогу. Опускається поруч на диван і я чітко відчуваю запах алкоголю. 
 
- Ти що пив? - питаю з докором, хоча це взагалі не моя справа. А сама оцінюю його стан, при цьому намагаючись не дивитися на оголений торс. 
 
Його обличчя в саднах, на брові і справді кілька швів. Напевно, йому цього вечора непогано дісталося. 
 
- Трохи випив, типу знеболювальне. Іди сюди, ти так пахнеш. І така тепла. 
 
Він згрібає мене в обійми і тягне на себе. Я скрикую від несподіванки і переляку. 
 
- Якого біса, Руслане? Гей, руки прибери! - Шиплю йому в обличчя. Голосно кричати боюся, Кіру розбуджу. 
 
- М-м-м, - він не звертає ніякої уваги на мій опір. Веде губами по шиї, викликаючи по всьому тілу тремтіння. 
 
Я завмираю в його рукахНе рухаюся. Абсолютно не розумію що робити і що на нього найшло. 
 
Серце в грудях починає битися швидше. Я нервую поруч з Алмазовим. Це безперечно перейшло межу ділових відносин. 
 
- Руслане, це не смішно. Відпусти. Потрібно перевірити як там дочка твоя, - вживаю жалюгідну спробу достукатися до нього. 
 
Боже, а раптом у п'яному стані він неконтрольований? 
 
- Ще хвилинку. Посидь так зі мною. У тебе така ніжна шкіра. Цікаво, а губи солодкі? Я б не проти спробувати твій ротик. 
 
Його слова вганяють мене в фарбу. 
 
- Зате від тебе смердить потім і алкоголем. Давай спочатку в душ, а потім підемо спати, добре? - прочищаючи горло питаю я. 
 
- Не хочу. Немає сил встати. І ребро болить. Ось тут. 
 
Він бере мою руку і кладе на оголений торс. Його шкіра гаряча. Чи то від жарру, чи то від надлишку спиртного в крові. Він треться носом об мою скроню, присувається ще ближче. 
 
- Потрібно лід прикласти, - відавлюю з себе. - Я принесу, - знаходжу вагому причину щоб втекти від нього. 
 
Тому що Алмазов, здається, майже не розуміє що робить. Інакше як пояснити той факт, що він зараз ніжно погладжує моє стегно і важко дихає в саму шию?