Читати книгу - "Американські боги"

— Ми зустріли її внизу, — відповів Тінь. — Вона казала, що вміє ворожити.

— Аякже! Вона це робить у сутінках, а це якраз найкращий час для брехні. Я погана ворожка, бо не вмію так солодко брехати. А наша опівнічна сестра не каже неправди взагалі.

Кава була ще міцнішою і солодшою, аніж Тінь сподівався.

Тінь перепросив і вийшов у вбиральню — маленьку тісну кімнатку біля вхідних дверей, її стіни були завішані вицвілими фотографіями в рамках. Була лише пообідня година, але денного світла вже стало менше. Тінь почув, як у вітальні почали сваритися. Він намилив руки смердючим рожевим обмилком та вимив їх крижаною водою.

Коли Тінь вийшов, Чорнобог уже звівся на ноги, стояв у передпокої і кричав:

— Ти приносиш лихо! Лихо і нічого більше! Достатньо я тебе вже наслухався! Геть із мого дому!

Середа все так само сидів на канапі, сьорбав каву і гладив сірого кота. Зоря стояла на килимку у вітальні і нервово намотувала на пальці пасмо довгого золотого волосся.

— Маєте проблеми? — поцікавився Тінь.

— Він проблема! — продовжував репетувати Чорнобог. — Він! Скажи йому, що нізащо в світі я не стану йому помагати! Я не хочу його бачити! Я хочу, щоб він вимівся! Щоб ви двоє вимелись!

— Будь ласка, тихіше, — благала Ранкова Зоря. — Ви розбудите Опівнічну Зорю.

— Ти нічим не краща за нього, хочеш затягти мене в це безумство! — Чорнобог виглядав так, ніби зараз заплаче. На затоптаний килимок у передпокої сипався попіл з його сигарети.

Середа підвівся, підійшов до Чорнобога, поклав руку йому на плече та миролюбно заговорив:

— Послухай... по-перше, це не безумство. Це єдиний спосіб. По-друге, всі зберуться там. Ти ж не хочеш залишатися осторонь?

— Ти знаєш, хто я, — відповів Чорнобог. — Знаєш, до чого доклалися мої руки. Ти прийшов за моїм братом, не за мною. А його немає.

Розчинилися ще одні двері в передпокої, почувся заспаний жіночий голос:

— Щось трапилося?

— Нічого не трапилося, сестричко, йди спати, — сказала Ранкова Зоря. А тоді повернулася до Чорнобога: — Бачиш? Докричався, да? А тепер ти повернешся у вітальню і сядеш. Сядеш!

Чорнобог зібрався було протестувати, та його бойовий настрій ніби випарувався. Раптом здалося, що він ослаб — став виглядати немічним і самотнім.

Чоловіки повернулися до вбогої вітальні. Шпалери в ній потемніли від сигаретного диму і світлішали лише під самою стелею — ніби стіни старої ванни.

— Мені не обов’язково приходити саме за тобою, — незворушно продовжив Середа. — Якщо я прийшов за твоїм братом, то і за тобою також. У цьому ви, двійнята, нас усіх перевершили, еге ж?

Чорнобог промовчав.

— Але якщо вже зайшла мова про Білобога, то ти нічого не чув від нього?

Чорнобог похитав головою. Після паузи він заговорив, не підводячи погляду з потертого килимка:

— Ніхто з нас не чув про нього, анічогісінько. Мене вже майже забули, та все ж згадують іноді, тут і на батьківщині.

Він підняв очі на Тінь:

— У тебе є брат?

— Немає, наскільки я знаю.

— А в мене є брат. Кажуть, що коли ми разом, то як один, розумієш? Коли ми молоді, то його волосся біле, дуже красиве, і люди кажуть, що він хороший. А моє — темне, темніше за твоє навіть, і люди кажуть, що я розбійник, розумієш? Я — той, що злий. А тепер час проходить і моє волосся сиве. І його волосся, думаю, також сиве. І ти дивишся на нас і не розумієш, хто був світлим, а хто темним.

— Ви були близькими? — запитав Тінь.

— Близькими? Ні, близькими ми не були. Цього ніяк не могло статися, ми переймалися зовсім різними речами.

З передпокою почулися кроки, а потім до вітальні заглянула Вечірня Зоря і повідомила, що вечеря буде за годину. Коли вона пішла, Чорнобог зітхнув:

— Вона думає, що добре готує. Коли її виховували, у нас були слуги, які готували. А зараз слуг немає. Зараз нічого немає.

— Не нічого, — втрутився Середа. — Не буває так, щоб нічого не було.

— Ти... тебе я не слухаю, — Чорнобог знову повернувся до Тіні. — Ти граєш у шашки?

— Так, — відповів Тінь.

— Чудово. Ти зіграєш зі мною, — сказав старий, і витрусив на стіл шашки з коробки, що стояла на камінній полиці. — Я граю чорними.

Середа торкнувся Тіневої руки:

— Тобі не обов’язково це робити — ти ж знаєш?

— Все гаразд, я хочу зіграти.

Середа знизав плечима і вибрав собі старий примірник Readers Digest із купки пожовтілих журналів на підвіконні. Чорнобог жовтими пальцями розставив шашки на стільниці, і гра почалася.

Згодом, у прийдешні дні, ця гра часто виринатиме у Тіні в пам’яті. Ночами вона йому снитиметься. Його пласкі, круглі фігури кольору старого, брудного дерева вважалися білими. Чорнобогові чорні — вицвілі, посірілі. Тінь мав ходити першим. У його снах вони не розмовляли за грою, тишу порушували тільки клацання, коли шашки переставляли з поля на поле, і шурхіт дерева об дерево, коли їх пересували на сусіднє.

За перші півдесятка ходів гравці насичували шашками центр і не чіпали задні ряди. Часто виникали паузи між ходами — довгі, як у шахах, — чоловіки уважно дивилися на дошку і розмірковували.

Тінь грав у шашки у в’язниці — допомагало збавити час. Він грав і в шахи, але ця гра не підходила для його темпераменту. Йому не хотілося планувати — йому хотілося вибирати найкращий хід у цю мить. У шашках таким чином можна виграти. Іноді.

Чорна шашка клацнула об дошку, коли Чорнобог перестрибнув нею Тіневу білу і поставив її з іншого боку. Старий підібрав побиту білу шашку і поклав її на стіл поряд із дошкою.

— Перша кров. Ти програв, — порушив мовчанку Чорнобог. — Гру закінчено.

— Та невже? До кінця гри ще далеко.

— Тоді, може, наважишся на парі? Малесенький заклад, просто щоб грати було цікавіше...

— Ні, — відрізав Середа, не піднімаючи погляду від колонки армійського гумору. — Він цього не робитиме.

— Я не з тобою граю, дєд. Я граю з ним. Отже, пане Тінь, хочете укласти парі?