Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

Один з очевидців тих подій, доктор Махотка, писав: «Власівці билися мужньо й самовіддано, багато з них не криючись виходили просто на середину вулиці і стріляли у вікна та люки на дахах, з яких вели вогонь німці... Власівці билися із суто східною зневагою до смерті — здавалося, вони свідомо її шукали, тільки б не потрапити до рук Червоній армії»...

Вранці 8 травня стало зрозуміло, що Прагу займуть радянські війська. Буняченко наказав дивізії залишити місто і рухатись на захід до американців.

Радник Геббельса

Власов уже давно шукав і не міг знайти надійний шлях спасіння своєї армії. Була ідея пробитись на територію України до УПА в надії домовитися з її лідерами. А може, продовжити боротьбу в горах Югославії до зміни становища в Європі?.. Власов не сумнівався, що Радянський Союз і його західні союзники незабаром стануть ворогами, і тоді РВА, яка зберегла боєздатність, знадобиться антисталінській коаліції. Водночас він не наважувався відкрито порвати з нацистами і був гордий, коли Геббельс запросив його на бесіду (потрапити до Гітлера майже за три роки йому так і не вдалося: фюрер не бажав його бачити).

Ця зустріч відбулася 28 лютого, рівно за 70 днів до капітуляції Німеччини. Геббельс згадав, що Власов був героєм оборони Москви, і хотів обговорити з ним питання захисту Берліна.

«Я пропоную створити підрозділи з тих, хто відбував покарання у в’язницях та концтаборах за не дуже серйозні злочини, і поставити їх під дуже жорстке командування, — написав Геббельс наступного дня у своєму щоденнику. — Як мені розповів генерал Власов, це себе повністю виправдало під час оборони Москви. Тоді Сталін спитав його, чи готовий він сформувати дивізію із ув’язнених. Він її створив, діставши право амністувати тих, хто проявить хоробрість у боях. Дивізія ув’язнених билася добре. Чому б за теперішнього нашого тяжкого становища не вжити таких самих заходів?.. Бесіда з генералом Власовим дуже підбадьорила мене. Я дізнався з неї, що Радянський Союз бував у таких самих критичних становищах і що з них завжди є вихід, якщо ти сповнений рішучості й не занепадаєш духом».

Так Андрій Власов зіграв ще одну роль — радника й утішника Геббельса.

Для власної армії він, однак, не міг знайти вихід. Він особисто вирушив до американців — добре, що ті були неподалік, — і спробував пояснити їм, що таке РВА. Але американський полковник ніяк не міг збагнути, чому російська армія носить німецьку форму і чим, крім цього, вона відрізняється від радянської. Його начальник, генерал, виявився кмітливішим і поводився з Власовим привітно, але на прохання не видавати його людей радянській владі відповів: «Ці питання вирішують у Білому домі».

Німецький воєнний історик Йоахім Хоффман пише, що молодші американські офіцери нищечком радили Власову та кільком його супутникам тікати, обіцяючи заправлену машину і цивільний одяг. Власов буцімто пояснив їм, що не може покинути свою беззахисну армію. А Штрик-Штрикфельдт твердить, ніби диктатор Іспанії Франко ще раніше прислав за Власовим літак і пропонував йому політичний притулок, але Власов і тут відмовився.

Легенди це чи правда? Думаю, що правда: адже так само мужньо він поводився й у Волховському котлі. Цілком чорні особистості, як і білосніжно-білі, — звичайне явище у поганих романах та підручниках історії. В реальному житті такі люди трапляються вкрай рідко.

Арешт

СМЕРШ заарештував Власова 12 травня, коли він їхав у своїй штабній автоколоні із замку Шлюссельбург на захід, до американців. За радянською версією, він лежав, загорнутий у килим, на дні «Вілліса» між рядами сидінь, а видав його один із офіцерів РВА, сподіваючись урятувати в такий спосіб своє життя.

Про килим — безглузда вигадка! Ширина «Вілліса» разом із крилами лише 158 см, отож Власова з його майже двометровим зростом нереально було укласти між рядами сидінь. А головне, не такою він був людиною, щоб ганебно ховатися на очах свого штабу. Сталіну було не досить знищувати ворогів, справжніх і несправжніх, — їх конче треба було ще й принизити в очах народу.

Із зібраних Хоффманом свідоцтв вимальовується інша картина. Власову сказали, що його самого та його вищих офіцерів чекають в американському штабі. Йшлося про офіційну здачу в полон, і під цим приводом американський ескорт попросив усіх здати зброю. В колоні були чотири автомобилі РВА. Американці очолили її на джипі, а позаду їхав їхній броньовик. Колону обігнав «Вілліс» зі смершівцями і, ставши поперек дороги, змусив її зупинитися. Капітан Якушов у супроводі двох солдатів з автоматами підійшов до машини Власова і віддав честь. Потім увічливо попросив пересісти до його «Вілліса». Американці байдуже спостерігали. Стало зрозуміло, що цю акцію з ними погоджено. Власову не залишалося нічого іншого, як виконати «прохання» капітана.

Автоколона рушила далі й досягла мети. Однак Буняченка та решту супутників Власова це не врятувало: американці передали їх радянським військовим органам. А 1-шу дивізію вони взагалі відмовилися впустити у свою зону. Її оточили частини Червоної армії за активної підтримки чеських партизанів, «вдячних» за спасіння Праги. Дехто сховався в лісі, щоб вийти з кільця або загинути в бою, але більшість здалися. Офіцерів заздалегідь присудили до найвищої кари й багатьох розстріляли на місці, рядові отримали по 25 років таборів.

Білий дім не бажав сваритися з Кремлем через Власова і його армію. Ті, хто воював на боці Гітлера, були для американців ворогами, до того ж Сполучені Штати Америки розраховували на участь СРСР у війні з Японією. Будь-якої з цих причин досить. А Власов під тиском німців ще й звинувачував у своїх відозвах «імперіалістів Англії і США, які пригноблюють інші країни і народи»...

Правки червоним олівцем

31 липня 1946 року в Москві військова колегія Верховного суду СРСР присудила дванадцять лідерів РВА на чолі з Власовим до повішення. Вирок виконали того ж самого дня.

Суд був закритий, дуже швидкий і суто формальний: усі розуміли, що він виконує сталінський наказ. Іншим варіантом міг бути тільки розстріл. Думаю, його обіцяли підсудним, якщо говоритимуть на суді «правильні слова», не згадуючи про свої ідейні мотиви. Адже смерть на шибениці завжди і скрізь вважалася ганебною для військових.

Судячи з протоколу судового засідання, ця брехлива обіцянка подіяла. Але протокол не викликає довіри, режисер вистави явно перестарався. Не можу уявити, щоб генерал Власов плямував себе словами: «Сформував недобитків для боротьби з радянською владою», «редагував