Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Іна підійшла. Її очі були червоними, коли вона стала навколішки біля Голема-маятника. Проклята дерев'яна риб'яча голова, навіщо ти це робиш? Я справді не розумію тебе, ідіот!

Щоб захистити правила мого пана, пробурмотів Голем-маятник, його металевий голос то піднімався, то падав. Кожен крок майстра необхідний. Якщо він не зможе перемогти мене, я вб'ю його. Я не можу відмовитися від такої великої жертви, ми не можемо дозволити собі помилитися.

.

Королівська сестра не могла не замовкнути.

?

Чи ти мусиш померти, перш ніж зможеш визнати його? Ви задоволені? Ти зараз помреш, маятникове чудовисько! Ви чітко знаєте, що він є , першим , який увійшов у це місце за тисячі років, а також останнім. Навіщо вам робити щось таке безглузде? Ти ідіот, ти ідіот, ти дебіл! — раптом скрикнула Оленяча Демонесса, лежачи на тілі Маятникового Голема.

?

Саме тому, що я останній, я маю бути ще обережнішим. Учитель теж пішов. Тоді що я маю пропустити? Здавалося, що голос Маятникового Голема виходив з його розбитого тіла. Іна, ти не розумієш. Як би мені хотілося, щоб я був .

.

Брандо мовчки стояв поруч з ними. Його прикликані істоти вже повернулися, щоб стати позаду нього. Хоча він і переміг суперника, Брандо чомусь не відчував ні найменшої радості. Ця перемога була випадковістю. Сам Брандо не був готовий прийняти цю перемогу.

Це було більше схоже на поразку, а на перемогу.

Однак Маятниковий Голем, схоже, не переймався результатом. Він глянув на Брандо, вираз його обличчя все ще був холодним. Я не довіряю тобі, юначе. Ви не знаєте, що таке справжній . Але сподіваюся, ви мене не розчаруєте.

.

Він похитав головою, востаннє зітхнув, а потім замовк.

, - !

На якусь мить у залі було чути лише плач Банші з оленячим тілом. Після довгого плачу Банши нарешті заспокоївся. Вона опустила голову і трохи подумала, а потім повернулася, щоб подивитися на Брандо. Легковажний вираз обличчя вже зник з її обличчя.

.

Ви, мабуть, хочете щось знати, чи не так? — спитала вона.

.

Брандо спочатку похитав головою, потім кивнув. Справа не в тому, що він не бачив подібних сцен у грі. Основна сюжетна лінія Вонде була про цивілізацію, яка бореться з долею. Предки крок за кроком творили історію, але не через сміх, а через кров і жертви. Він бачив занадто багато таких важких сюжетних ліній.

Але після довгих роздумів він нарешті запитав: Ти ж насправді хочеш його зберегти, чи не так?

Банші мовчав. Через деякий час вона відповіла: Вибач, я не хотіла вас використовувати.

.

Я не звинувачую вас у цьому, – похитав головою Брандо. Це нормально.

,

Коли Банші почула, що все гаразд, їй раптом стало трохи тепло на серці. Вона знову подивилася на цю людину і відчула, що її почуття зрозумілі. Це змусило її почуватися трохи краще. Але її супутник, який супроводжував її рікою часу, тепер лежав поруч з нею, більше не маючи думок. Одного разу, побачивши це старомодне обличчя, вона згадала той час, коли ще шукала пригоди зі своїм господарем. Було так ясно, що це було як учора. Але тепер ця остання ностальгія зникла.

Банші не могла втриматися від того, щоб знову замовкнути, наче захлинулася риданнями.

.

Через довгий час, з деякими труднощами сказала вона, я виставила себе дурнем перед тобою, маленький.

А тепер розкажіть, будь ласка, що тут сталося? Брандо кивнув, а потім запитав: Ця гробниця, цей підземний зал і чарівне коло на землі, а ти, твій господар, - це Келсі, чи не так?

.

Олена кивнула.

Ми з монстром Маятник — прикликані істоти господаря. Колись ми були Картами Долі. Майстер привів нас у подорож кількома світами, починаючи з місця під назвою Дондер Каш, королівства Хіарза. Монстр-маятник був першою картою істоти господаря. Він пішов за паном набагато раніше, ніж я, але я був найздібнішим помічником майстра. Тому що, коли справа доходить до планування, я був набагато кращим за ту дерев'яну риб'ячу голову. Здавалося, що Банші згадує минуле і не могла стриматися від гордої посмішки, коли говорила це.

.

Подорожі не завжди були однаковими. Ми пережили багато цікавого. Були і битви, і любов, і дружба. Але в міру того, як майстер мандрував з одного світу в інший, час минав, і майстер ставав старшим. Подорожувати вже не було так просто, як на початку. Наші суперники теж ставали все сильнішими і сильнішими. Учитель начебто щось шукав. Але ми обоє не знали, що це таке.

. -

Вона знала більше, ніж я. Здавалося, що Учитель бореться проти могутнього існування. Врешті-решт ми дійшли до цього місця Після карколомної битви тут пан залишився тут. Відтоді вони працювали над магічним колом під нами. Загалом минуло десять років, перш ніж його нарешті завершили. Гробниця зовні була лише прикриттям, щоб приховати роботу внизу. Власником гробниці був дворянин. Пам'ятаю, що він був дуже цікавим молодим чоловіком. Але через кілька десятиліть він помер від хвороби і був похований в цій гробниці.

,

Брандо уважно слухав. Він знав, що — це просто загальна назва світу, в якому відбувається дія гри. Але насправді світогляд Бурштинового меча був поза межами уяви. Хоча з початку другої ери люди завжди знали, що за туманом за Темним лісом є інші світи. Це були світи, які були такими ж великими, як Вонде, і їх охороняла Марта. Але, крім , ніхто не міг подорожувати між цими світами.

.

Тож легенди були лише легендами.

?

А потім?

Тоді майстер вирішив впасти в сплячку тут. Учитель помер не тому, що термін його життя закінчився. Насправді, термін служби майже нескінченний. Оскільки він був дуже поранений, йому довелося вибрати це місце місцем свого останнього спочинку. Перш ніж він зміг відпочити, Майстер дав мені і монстру Маятника життя, дозволивши нам стати фізичними істотами з частиною його сили. Але ж ми не були справжніми літакоходцями.

.

Останнім завданням Майстра було охороняти цей підземний зал і не пускати всередину нікого зі смертних. Поки в один прекрасний день не з'явився хтось з його силою. І ця людина, Іна підняла голову і подивилася на Брандо, це