Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

Феліція

Бадьорість, яку Феліція відчувала, доки обговорювали Обитель неупокоєнних, на перерві щезла. Їй знову шалено хотілося спати. Поки Майренн побігла за кавою, Феліція опустила голову на парту, сподіваючись, що хоч кілька хвилин спокою їй дадуть енергію.

— Гей, не спи, — зі сну Феліцію вирвав тихий голос Ейтни.

— Я не сплю, просто відпочиваю.

— Погано спала вночі?

— Так. Занадто багато думок і всі мене турбують, — Феліція поки не хотіла розповідати Ейтні про свою ймовірну спорідненість із Сетірамами. Вона вирішила, що розповість, коли все точно підтвердиться.

— Знаю, мене також. Але мені мало часу потрібно для сну. Я непогано висипаюсь навіть за 6 годин. Завжди любила читати допізна і якось звикла обходитися малою кількістю сну.

— А я так не можу. Сьогодні стільки справ: потрібно реферат з «Ілюзії» написати, Фірніету із зіллями допомогти. Якщо не впораємося з ним із зіллями для аптеки, то завтра не зможемо звільнитися, а у нас є деякі справи.

— А хочеш я допоможу вам із зіллями? — несподівано запропонувала Ейтна. — Абсолютно безкоштовно. Просто дуже хочеться показати свої здібності майстру Фірніету. Ти ж знаєш, як я зіллями цікавлюся.

— Я спитаю Фірніета, якщо він буде не проти, то я тільки за, — Феліція дуже зраділа раптовій допомозі. Утрьох вони куди швидше із замовленнями з аптеки впораються. — Ми зараз готуємо кілька видів звичайних лікувальних настоїв. Вони прості у приготуванні.

— Я з ними знайома, — кивнула Ейтна.

— От і добре, — усміхнулася Феліція і, побачивши Майренн, пожвавішала: — О кава! Давай швидше, Майрі, бо я прямо тут засну.

Випивши каву, Феліція відчула собі трохи бадьоріше, принаймні здатною висидіти наступну пару. Вона насилу дотягла до обіду і по дорозі в кафе перехопила Фірніета, щоб запитати, чи може їм допомогти Ейтна.

— Звичайно, якщо вона хоче допомогти, то чому б і ні? — Фірніет одразу ж погодився. Він теж хотів якнайшвидше розправитися зі своїми обов'язками, щоб перейти вже до встановлення спорідненості Феліції з Сетірамами.

Відразу після обіду вони втрьох розташувалися в лабораторії Фірніета. Ейтна допомагала йому із зіллями, а Феліція корпіла над рефератом. Завдяки підказкам Фірніета, вона швидко виділила потрібний матеріал і, впоравшись за кілька годин, приєдналася до приготування лікувальних настоїв. До кінця вечора більша частина зіль була готова.

— Ейтно, — звернувся до дівчини Фірніет, — ти зможеш завтра сама приготувати останню партію? Нам із Феліцією треба побувати у столиці.

— Звичайно! — радісно закивала Ейтна, наче їй пропонували розвагу, а не роботу. Вона була задоволена увагою настільки важливого для неї викладача. — Без проблем!

— Тоді я впущу тебе в свою лабораторію вдень, а потім ми підемо. Думаю, на той час, коли ти довариш настій, ми повернемося, а якщо ні — йди відпочивай, чекати на нас не треба.

Цієї ночі Феліція вирушила спати в їхню кімнату з Майренн. Фірніет наполіг, щоб вона добре виспалася, а з ним вона завжди відволікалася. Він навіть дав їй снодійне зілля, щоб дівчина напевне заснула. Втім, Феліція так втомилася, що відключилася, щойно голова торкнулася подушки. Їй думалося, що до неї в сон знову прийде Ірфла, але більше та на превеликий жаль Феліції не з'являлася.

Феліція ледве висиділа до кінця занять, так їй не терпілося якнайшвидше вирушити до столиці. Залишивши Ейтну варити зілля, вони поспішили звичною дорогою до порталів. Фірніет вигадав легенду для Імператора — мовляв, хоче знайти в речах Феллінії щось, що може допомогти Феліції у вивченні її здібностей. Імператор Ромерік на подив особливо не розпитував і, покликавши служницю, відправив їх до кімнати своєї покійної сестри. Він залишив її непорушною, у тому вигляді, в якому її залишила принцеса, вийшовши погуляти того злощасного вечора. Служниця тільки пил там протирала і зрідка провітрювала вбрання принцеси.

— Давно туди, крім мене, ніхто не заходив, — розповідала їм дорогою до кімнати служниця. — Навіть Його Величність уже з півроку не заглядав. Сумно йому там бути, а мені ще сумніше, але ж прибирати треба.

— Ти Ліссандра, правильно? — спитав у служниці Фірніет.

— Так, але всі кличуть мене Ліссі. І ви так кличте. Колись я була особистою камеристкою принцеси, а зараз я просто прибираюся в її кімнаті. Імператор залишив мене на знак пам'яті про свою сестру. Принцеса Фелла мене любила, чи знаєте.

— Так, Ліссі, я тебе пам'ятаю, — кивнув Фірніет. Феліції ж їхнє спілкування здавалося дивним: Ліссі виглядала дещо старшою за Фірніета, але він звертався до неї на ти, а вона до нього на ви. Вся ця нерівність у положенні її дещо засмучувала. Феліція не була до такого звична, але схоже, тут це було в порядку речей. — Я в юності бував у палаці разом із дідом. Він навчав Еділана Сетірама бойової магії та зачарування.

— Ох, так, майстер Еворан Діманні! — вигукнула Ліссі. — Я його пам'ятаю. Гарна була людина. І вас я пригадую, майстре Фірніете.

Ліссі відчинила двері до кімнати принцеси і, пропустивши гостей уперед, зайшла за ними слідом. Схоже, залишати їх у кімнаті одних їй не було дозволено.

— Скажіть, майстре Фірніете, а ви шукаєте щось конкретне?

— Як би тобі сказати, Ліссі… — Фірніет сумнівався, чи варто служницю посвячувати в їхні плани, але якщо сказати, то вона може допомогти знайти швидше. Адже вона тут усе знає.

— Скажіть як є.

— Ти не скажеш Імператорові? Це поки що секрет. Мені потрібно перевірити одну теорію і якщо я отримаю позитивну відповідь, то сам йому все розповім. Нічого злочинного, просто не хочу поки що його посвячувати в подробиці.

— Тоді не скажу, — пообіцяла Ліссі. — Ви можете розраховувати на мене.

— У принцеси десь зберігалося пасмо волосся Еділана? Може, в якомусь медальйоні?

Служниця задумалася.

— Цілком можливо, — сказала вона після хвилини роздумів. — Принцеса Фелла постійно носила золотий медальйон зі смарагдами, це був подарунок її матері, але поховали її без нього. Сподіваюся, королева Теджія його не забрала, — служниця взялася ритися в ящиках туалетного столика. — Де ж він?.. Здається, я десь тут його бачила.