Читати книгу - "Джозеф Антон"

знялися зі свого холодного невеликого північного острова й на безкраїх рівнинах під неосяжним небом Індії й Африки стали ще чарівнішими, екстравертнішими й піднесенішими особистостями — ще більшими постатями, для яких удома місця бракувало. Аж тут доба імперій закінчилася, і їм довелося убувати до менших, холодніших, журливіших своїх острівних «я». Бабця Мей у будиночку з башточкою, мріючи про безконечну пампу й призових биків, що як ті єдинороги приходили до неї і схиляли свої голови їй у подолок, здавалося, дуже скидалася на таке «я», але значно цікавіше, менш шаблонне, оскільки її історія розгорталася не на землях Британської імперії, а в Аргентині. У записнику він вивів для неї ім’я -Роза Даймонд.

Тепер він летів над Індією й усе ще записував. Пригадав, як один індійський політик якось виступав по телебаченню, говорив про британського прем’єр-міністра і ніяк не міг правильно вимовити її прізвища. «Місіс Точер[48], — увесь час він казав, — місіс Точер». Це здавалося несказанно смішним, навіть якщо — можливо, тому що — Маргарет Тетчер вочевидь не була мучителькою. Коли це має бути роман про Лондон часів місіс Тетчер, то в ньому могло б знайтися місце — комічне місце — і для такого варіанту її прізвища.

«Еміграція, сама по собі, — писав він, — заводить особистість чи групу, що емігрує, у критичну ситуацію, де геть усе пов’язане з її самоусвідомленням, індивідуальністю, культурою і вірою. Тож оскільки це роман про еміграцію, то в ньому має знайти своє відображення також і такий бік життя. Там має бути така критична ситуація».

Він занотував: «Як новизна приходить у світ?»

І написав: «Сатанинські вірші».

Тут могло вийти три книжки або ж сім. Або жодної. Одного разу він таки спробував відтворити історію Рози Даймонд у кіносценарії для Волтера Доног’ю на щойно створеному Четвертому каналі, але після того як закінчив і привіз перший чорновий варіант, невдовзі запитав Волтера, чи зміг би він його забрати, бо інстинктивно відчував, що цей матеріал йому ще знадобиться для роману, хоча тоді він не мав найменшого уявлення, де і як він його прилаштує. Можливо, історія з Аравійським морем, що розступилося, ліпше б сприймалася як окрема книжка, а матеріал із сатанинськими віршами також звучав би сильнішим у самостійному варіанті.

Чому йому так хочеться втиснути всі яйця в один кошик? Опісля він із задоволенням пригадував, що відповідь на це запитання прийшла йому, коли він летів над Бомбеєм. Усе це сцени, думав він, пролітаючи над містом свого народження, з життя архангела Джебраїла. Його розум, як завжди, не в ладах з його підсвідомістю, що безперестанку підкидала ангелів і дива у його раціональне світосприйняття й вимагала віднайти шляхи їхнього поєднання з його світобаченням. Отже, книжка про ангелів і дияволів, але, можливо, виникнуть труднощі з визначенням, хто є хто. Ангели можуть робити жахливі речі заради буцімто священних принципів, також існувала вірогідність щирого співчуття до Люцифера, бунтівного ангела, покарання якого за повстання проти тужливих деспотичних арфових награвань волі Божої, як писав Даніель Дефо, полягало в тому, що він був «приречений на блукання й поневіряння, без жодного прихистку. без якогось певного місця чи простору, де б могли спочити підошви його ніг». Цей безпритульний вигнанець Сатана, мабуть, став небесним покровителем усіх інших вигнанців, усіх безхатченків, усіх вирваних зі своїх місць і покинутих бовтатися на поверхні води наполовину тими, наполовину сими, позбавлених заспокійливого відчуття твердої землі під ногами, що визначає сенс буття людини з корінням. Отже, сцени з життя архангела й архідиявола, в яких особисто він більше співчував дияволу, тому що, як сказав Блейк про Мільтона, справжній поет належить до когорти диявола.

А зачин роману у нього визрів за рік. У червні 1985 року сикхські терористи, що боролися за викроювання незалежної сикхської держави Халістан з індійського Пенджабу, підірвали рейс 182 «Імператор Канішка» Індійських авіаліній. Літак упав в Атлантичний океан на південь від Ірландії, і серед 329 пасажирів, що загинули (переважно канадські індійці й громадяни Індії), була і його подруга дитинства Нілам Натг, яка летіла до Бомбея зі своїми дітьми в гості до батьків — Ґ.В. Натга («дядька Натга») і Ліли, що доводилися близькими друзями його власних батьків. Невдовзі після трагедії він написав сцену з Джибрілом Фаріштою й Саладіном Чамчою, що летять з Бомбея до Лондона в літаку, який підривають сикхські терористи. Джибрілу й Саладіну пощастило більше, ніж Нілам. Вони здійснили м’яке приземлення на піщаній прибережній смузі у Певенсі-Бей біля будинку Рози Даймонд.

* * *

Книжку він писав чотири роки. Перегодя, коли люди спробували звести її задум до «образи», йому хотілося відповісти: «Та я можу ображати людей значно швидше». Його супротивникам не здався той факт дивним, що серйозний письменник згаяв десяту частину свого життя на створення чогось настільки грубого як образа. Вони просто не хотіли бачити в ньому серйозного письменника. У своїх нападках на нього та його твір вони зображали його як нікчемну людину, віровідступника, зрадника, безчесного шукача статків і слави, пристосуванця з бездарними творами, що «нападає на іслам» лишень для своєї власної вигоди. Саме це малося на увазі в багато разів повторюваній фразі «він зробив це навмисне».

Авжеж, він це зробив навмисне. Як випадково можна написати чверть мільйона слів? Заковика полягала в тому, що малося на увазі, як міг би висловитися Білл Клінтон, під словом «це». Як не дивно, проте після двох романів, у яких йшлося безпосередньо про суспільну історію індійського субконтиненту, він розцінював цю книжку як значно особистіше внутрішнє дослідження, як першу спробу створити річ зі свого власного досвіду переселення й трансформації: для цього вона мала стати найменш політичною книжкою з усіх трьох. А те, що у його творі пев-ною мірою знайшла своє відображення справжня історія ісламу, думалося йому, свідчило про його захоплення Пророком і повагу до нього. В книжці Пророка зображено так, як йому самому завжди хотілося, щоб його зображали, себто як людину («Посланця»), а не як божественну сутність (християнського «Сина Божого»). Його зображено як людину свого часу, що була сформована тим часом; як лідера, підвладного спокусам й спроможного їм протистояти. «Що за ідею ти несеш?» — запитував роман у нової релігії, а тоді зауважував, що будь-яка негнучка ідея, що відмовляється від компромісу, в більшості випадків загине, проте визнавав, що в дуже рідкісних