Читати книгу - "Homo Deus"

Щоб зважити i поєднати всі ці змінні та ймовірності, бабуїн потребує значно складніших алгоритмів, ніж ті, що керують автоматами з продажу. Винагорода за правильні розрахунки відповідно вища. Винагородою є саме виживання бабуїна. Боягузливий бабуїн — той, алгоритм якого переоцінює небезпеки, — голодуватиме, поки не помре, і гени, що сформували ці боягузливі алгоритми, згинуть разом з ним. Нерозважливий бабуїн — той, алгоритми якого недооцінюють небезпеку, — стане жертвою лева, і його сміливі гени теж згинуть, не перейшовши до наступних поколінь. Ці алгоритми здійснюють постійний контроль якості шляхом природного відбору. Лише ті тварини, які правильно вираховують імовірності, залишать після себе нащадків.

І все ж такі висновки дуже абстрактні. Як саме бабуїн обчислює ймовірності? Він явно не бере олівця з-за вуха, блокнота з кишені й не починає обраховувати швидкість бігу й рівні енергії на калькуляторі. Те, що ми називаємо почуттями й емоціями, — насправді алгоритми. Бабуїн відчуває голод, він відчуває страх і загрозу з боку лева і відчуває, як його рот наповнюється слиною, коли він бачить банани. За якусь частку секунди він переживає бурю почуттів, емоцій і бажань, що є якраз отим процесом обрахунку. Результат з’явиться у вигляді відчуття: бабуїн раптом відчує прилив сили духу, його шерсть стане дибки, м’язи напружаться, плечі розправляться, він глибоко вдихне повітря і... «Уперед! Я можу це зробити! За бананами!». Або він може бути сповнений страху, його плечі опустяться, шлунок стиснеться, ноги прийдуть у рух: «Мамо! Лев! Рятуйте!». Часом імовірності настільки близькі між собою, що важко вирішити. Це теж виразиться в почуттях. Бабуїн почуватиметься зніченим і нерішучим: «Так... ні... так... ні... Дідько! Я не знаю, що робити!».

Щоб передати гени наступному поколінню, недостатньо вирішувати проблеми виживання. Тварини також мусять вирішувати проблеми розмноження, і це теж залежить від обчислення ймовірностей. Природний відбір розвинув потяг і відразу як швидкі алгоритми для оцінки перспектив розмноження. Краса означає «хороші шанси мати успішних потомків».

Коли жінка бачить чоловіка й думає «Вау! Він чудовий!» або самиця павича бачить павича-півня й думає «Боже, який хвіст!» — вони чинять подібно до автомата з продажу напоїв. Коли світло, відбившись від тіла чоловіка, потрапляє на сітківку їхніх очей, приходять у рух дуже потужні алгоритми, виплекані мільйонами років еволюції.

За кілька мілісекунд ці алгоритми перетворюють слабкі сигнали про зовнішність чоловіка на ймовірність розмноження, а відтак формується висновок: «Найімовірніше, це дуже здоровий і плодовитий чоловік із чудовими генами. Якщо я одружуся з ним, мої нащадки також, цілком імовірно, матимуть добре здоров’я і чудові гени». Звичайно, цей висновок набуває не форми слів або чисел, а сексуального потягу. І самки павичів, і більшість жінок не проводять таких обчислень з ручкою й папером. Вони просто відчувають це.

Навіть лауреати Нобелівської премії з економіки дуже малу частку своїх рішень приймають з використанням ручки, паперу й калькулятора: 99 % їхніх рішень — включно з життєво найважливішими варіантами вибору стосовно одруження, кар’єри й місця проживання — приймаються ретельно відпрацьованими алгоритмами, які називають почуттями, емоціями й бажаннями.

Оскільки алгоритми контролюють життя всіх ссавців і птахів (а ймовірно, і деяких рептилій і навіть риб), то, коли люди, бабуїни і свині відчувають страх, схожі неврологічні процеси відбуваються в подібних зонах мозку. Тому цілком можливо, що перелякана людина, переляканий бабуїн і перелякана свиня переживають схожі відчуття.

Звичайно, є й відмінності. Свині навряд чи звиклі до крайнього милосердя або жорстокості, характерних для Homo sapiens, або до почуття здивування, що наповнює людину, яка вдивляється у бездонне зоряне небо. Цілком імовірно, що існують якраз протилежні приклади того, що емоції свиней незнайомі людям, однак я не можу назвати жодної з них з очевидних причин. Однак одна базова емоція явно притаманна всім ссавцям — зв’язок між матір’ю і дитиною. Дійсно, саме це й дає ссавцям таку назву. Слово «mammal»[8] походить від латинського mamma, тобто груди. Ссавці-матері люблять своє потомство так сильно, що дозволяють їм ссати з їхнього тіла. Молоді ссавці, зі свого боку, відчувають нездоланне бажання мати зв’язок зі своєю матір’ю і залишатися біля неї. У дикій природі поросята, телята й цуценята, що втратили зв’язок зі своєю матір’ю, рідко виживають. До недавнього часу це було притаманно й людським дітям. Навпаки, свиноматка, корова чи сука, що через якісь рідкісні мутації не піклується про свою молодь, може прожити довге й комфортне життя, однак її гени не перейдуть до наступного покоління. Та сама логіка справедлива і для жирафів, кажанів, китів і дикобразів. Можна сперечатися стосовно інших емоцій, однак, оскільки молоді ссавці не можуть вижити без материнської турботи, очевидно, що материнська любов і сильний зв’язок між матір’ю і дитиною характеризують усіх ссавців. Ученим знадобилося багато років, щоб визнати це Не дуже давно психологи піддавали сумніву важливість емоційного зв’язку між батьками і дітьми навіть у людей. У першій половині XX століття, незважаючи на переважаючий вплив теорій Фройда, домінуюча біхевіористська школа стверджувала, що стосунки між батьками й дітьми формувалися завдяки матеріальним зворотним зв’язкам: діти потребували їжі прихистку й медичного обслуговування. Окрім ТОГО діти були пов’язані зі своїми батьками просто тому що ті задовольняли 'їхні матеріальні потреби. Діти які вимагали тепла, обіймів і поцілунків, вважалися «зіпсованими». Експерти з догляду за дітьми попереджали, що діти, яких обнімали й цілували їхні батьки, мали вирости емоційно залежними, егоїстичними і ненадійними дорослими.

Джон Вотсон, провідний авторитет з догляду за дітьми в 1920-ті роки, радив батькам «ніколи не обнімати й не цілувати [своїх дітей], ніколи не садовити їх собі на коліна. Якщо вже мусите, поцілуйте один раз у маківку, бажаючи доброї ночі. Уранці вітайтеся з ними за руку». Популярний журнал Infant Care пояснював, що секрет виховання дітей полягає в підтриманні дисципліни й задоволенні матеріальних потреб за чітким щоденним розкладом. Надрукована 1929 року стаття повчала батьків, що коли немовля плаче, бо хоче їсти до встановленого часу годування, «не беріть його на руки, не колихайте, щоб заспокоїти, і не годуйте, поки не надійде точний час годування, Це не завдасть шкоди навіть маленькій дитині, що плаче».

Лише в 1950-1960-ті роки досягнута між експертами згода дала змогу відкинути ці біхевіористські теорії Й визнати першочергову важливість емоційних потреб. У ряді відомих (і шокуюче жорстоких) експериментів психолог Гаррі Гарлоу відділяв немовлят мавп від їхніх матерів невдовзі після народження й Ізолював їх у малих клітках. Коли їм пропонували вибір між металевою лялькою-матір’ю з пляшкою молока і м’якою одягненою