Читати книгу - "Буллет-парк"

на мене нападає такий страх, мені досить уважно подивитися в незнайоме обличчя — і мені вже краще. Але ж тоді, як я казав, було зовсім темно. Вони собі грали, а ми з Тоні говорили про його атестат і про те, що потрібно дотримуватися в житті певних правил. Я казав, що ким би він не захотів стати, але вчитися необхідно, бо без відповідної підготовки далеко не в'їдеш. Навіть коли б захотів стати поетом, то й тоді слід спершу повчитися. А потім я сказав те, чого ніколи не говорив: „Я тебе люблю, Тоні“. А він: „Ти мене любиш чи думаєш, що любиш, тільки тому, що тобі приємно робити мені подарунки“. Тоді я сказав, що це не так, бо я того такий щедрий, що мій батько не був щедрий зі мною. „Ой щедрий, ой щедрий, ой щедрий!“— почав він мене перекривляти. Ого, він знає, який я щедрий. Цілий рік, кожнісінький день тільки й чує про мою щедрість. А потім раптом сказав: „Може, я ніколи не одружуся. І не буду першим із тих, що не одружуються. Може, я не цілком нормальний. Може, я хочу бути розпусником і спати з сотнями й сотнями жінок. Хіба мало способів жити, окрім того, щоб одружуватися й возитися з дітьми. Якщо так важливо мати дітей, то чому ви з матір'ю маєте тільки мене одного? Чому тільки одного?“ Я йому тоді розповів, що мати ледве не вмерла, коли його народила, а він: „Пробач, я ж не знав“. Потім вів своєї: невже я не можу зрозуміти простої речі, що в нього, може, зовсім немає бажання повертатися підвечір до гарненької жінки і грати в м'яча з цілою купою отаких синочків? Може, в нього є бажання зробитися злодієм, або ченцем, або п'яницею, або сміттярем, працювати на бензоколонці, керувати вуличним рухом або жити десь наодинці — схимником. Тоді я зовсім утратив терпіння, мов вовняне покривало впало додолу, і сказав, щоб він ішов під три чорти зі своїми примхами, що час йому готувати себе до якоїсь корисної діяльності. „До якої, цікаво? — спитав він.— Може, продавати зубний еліксир?“ Я замахнувся палицею, і якби він не прихилився, то розчерепив би йому голову. Вдома я розповів усе дружині, але вона, звичайно, відразу стала на захист сина, бо перед тим я полаявся з нею. Що мені було робити? Випив віскі, подивився телевізор, просидів перед ним аж до півночі, коли повернувся Тоні. Він не сказав мені жодного слова. Я теж мовчав. Він ліг, трохи згодом пішов спати і я.

З того дня він не вставав з ліжка».

IX

Тоні вже двадцять два дні лежав у ліжку. На двадцять третій місіс Нейлз одержала листа від Мері Ештон, яка колись у них працювала. Спочатку вона вкрала два діамантові персні — Неллі їх берегла як материну пам'ять і ніколи не носила. Вона й не лаяла Мері. Прислугу тепер знайти не так легко, думала, а Мері — жінка бідна, хай ці персні будуть їй нагородою. Але коли через місяць чи трохи пізніше зникли золоті запонки, Неллі, не згадуючи ні про персні, ні про запонки, звільнила її. Лист Мері надрукувала на машинці (чи не на вкраденій?) на чорному (теж краденому?) папері. Вона писала: «Шановна місіс Нейлз! Я чула, що ваш син захворів, і мені його дуже жаль. Він один з найкращих хлопців, з якими мені доводилося зустрічатися. В нашому селі живе знахар, котрий зве себе свамі Рутуола. Минулого року він вилікував мою сестру від ревматизму. Телефону він не має, а живе по Нагірній вулиці вище похоронного бюро Пейтона».

Це поєднання злодійства й магії трохи турбувало Неллі. Того дня у них були гості, і вона не мала часу показати листа чоловікові. Вечір гостям сподобався. Коли коктейлі єдине частування, то господині важко догодити гостям, і все ж Неллі заслуговувала на похвалу. Всі гості (а їх було шістнадцять чи сімнадцять осіб) для неї однаково дорогі, всім їм вона була рада. І страви, й коктейлі чудові, в розмовах нічого банального, ніхто не говорив дурниць або чогось нецікавого. Ніхто ні в кого не закохався, хіба що Чарлі Уентворт сів біля Марти Такерман на дивані і їх обох обпалило кохання. Подивившись одне одному в вічі, вони зрозуміли, що для них настав би рай, коли б могли жити разом. Кожний радів би всьому, що сказав би інший, їхні душі постійно відчували б приємне тепло, вони поїхали б аж до Японії. Скінчилось тим, що Марта встала з дивана і пішла до свого чоловіка, що сидів біля стойки. Затримка сталася при роз'їзді гостей. Цим завжди керував Тоні, а оскільки він був прикутий до ліжка, то його функції перебрав на себе Нейлз. Він з півгодини проморочився з машинами, показуючи, куди кому їхати. До восьмої години гості роз'їхалися. Неллі підсмажила собі й Нейлзу яєчню з ковбасою і показала йому листа від Мері Ештон.

— О боже! — вигукнув він.— Та це ж, здається, ота злодійка! Може, той знахар з їхньої зграї? Ні, обійдемося без чорної магії.

Муки, з якими Нейлз щодня їздив на роботу, досягли такої сили, що він змушений був піти до лікаря Малліна. Той виписав йому міцні заспокійливі ліки. Щоранку Нейлз приймав по таблетці, запиваючи кавою. Неллі сказав, що це вітамін. Від тих ліків у нього з'являлося почуття, ніби він, як той Зевс на малюнку, плаває в небі понад хмарами. Коли чекав на пероні поїзда на сьому сорок шість, то почував себе серед хмар. А підходив поїзд — струшував із себе хмару, заходив до вагона й сідав біля вікна. І ні похмурий ранок, ні нетрі, повз які проїздили,— ніщо не могло порушити його райдужних мрій. Біля Центрального вокзалу радісно й трохи неуважно посміхався до всього, чим зустрічало його місто, чи то злидні, чи хвороби, чи багатство або врода жінок, чи дощ і сніг.

Рано-вранці, як повернулися з гостей, Неллі прокинулась, почувши постріл.

Чи не повстали негри у своєму гетто, подумала вона, чи не йдуть брати приступом будинки білих на Каштановій алеї? Нейлза в постелі не було, і вона підійшла до вікна. Він стояв у підштаниках на клумбі й цілився з рушниці у величезну черепаху. Сонце ще не зійшло, але надворі вже розвиднілось, і чомусь здавалось, що між напіводягненим чоловіком та старовинною черепахою відбувається якась дивна доісторична битва. Нейлз підніс