Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder 📚 - Українською

Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Громовиця в Порцеляновій Чашці" автора Olha Alder. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 77
Перейти на сторінку:
9. Маска з дзьобом

Леді Лавінія роздратовано і розчаровано запитала:

— Невже нічого кращого ви не знайшли, щоб запитати?! — Вона трималася за слизькі мокрі поручні, спускаючись у трюм корабля.

— Перестаньте поспішати назустріч біді, — Едвард ледве встигав за леді, яка, попри довгі спідниці й один зіпсований каблук, мчала вперед, наче бурхлива течія річки. — Або ви пристрасно бажаєте повернути собі борг за мій порятунок?

— Я вас не рятувала, — фиркнула вона.

— А хто, якщо не ви?

— Боцман, звісно! Я ж кликала на допомогу. Поверхня палуби була дуже слизькою, і я сама багато разів падала, — Вона знизала плечима. — У мене навіть залишився синець.

— Покажіть! — Едвард схопив її за руку, небезпечно розвертаючи обличчям до себе, дивлячись із хмурим і стривоженим виразом обличчя.

— Він на ребрах!

Едвард сором’язливо опустив руку. Леді Лавінія знову вхопилася за поручні хиткої бруднуватої драбини й продовжила спуск вниз. Містер Ллевеллін — чоловік із запізнілим мисленням?

Вона все гадала, що він за людина. То м’який, то грубий, то любить жінок, то зневажає їх. І журналіст із нього слабкий.

— Які статті ви пишете?

— Вихваляння, — не став приховувати він. — Приїжджаю до людей у маєтки й розповідаю про їхнє життя та справи. Часто ті, хто мене запрошує, уже мають усталену атмосферу, тож сказати мені поганого нема чого.

— То ви підлабузник! Тепер усе зрозуміло, — фиркнула леді Лавінія. — Їздите по гостях і пишете те, що накажуть за ночівлю, їжу й невелику зарплату.

— Вже зарплата у мене пристойна.

— Саме тому ви пливете у другому класі, — відчула, що драбина закінчилася, Лавінія закотила очі.

— Зате не в третьому, — Едвард спустився слідом і освітив маленький квадратний коридор із кількома дверима. — Звідти пахне сиром, — він вказав на одну з дверей.

— Ви вже зголодніли? — з докором у голосі запитала леді Лавінія.

— Ні, — став відпиратися містер Ллевеллін. — Ми ж тільки снідали.

— А от я — так, — тепер вона посміхалася і навіть сміялася з його незручності. — Подивімося, що там, — вона вийняла шпильку з волосся.

— І як у вас стільки їжі поміщається? — стиха і засоромлений її жартами, відповів він.

Двері звично клацнули. Едвард відчув, що зламування дверей і звук відмикання замка шпилькою стали для нього природними. І до чого він уже докотився?

Сухий солоний овечий сир, скочений у кульки, був дуже привабливим, лежачи у дерев'яних глибоких діжках.

— Мм… як смачно, — знявши рукавичку й поклавши одну кульку в рот, протягнула леді Лавінія. — Спробуйте, містере Ллевеллін, — вона взяла ще одну кульку й піднесла до рота Едварда, невинно кліпаючи віями.

Він відкусив крихітний шматочок, так і не з'ївши кульку повністю:

— Це солоне, вам скоро захочеться пити. Давайте не будемо… Ммм… — леді Лавінія настійно поклала решту сиру в рот містеру Едварду. Йому залишалося тільки жувати й бурчати.

— Де ваш дух пригод?

— Не думаю, що він коли-небудь був, — витягнувши хустку з нагрудної кишені й змочивши куточки губ, пробурмотів він.

— Отже, — Лавінія поклала ще одну сирну кульку собі в рот і сперлася стегном на край діжки з сиром. — Як ви стали журналістом?

— Не їжте багато солоного, — він знову спробував повчати її, але Лавінія пропустила це повз вуха, бажаючи почути його історію.

— Що ж, це сталося у середній школі, коли потрібно було замінити місцевого газетяра на кілька тижнів, поки той лікувався від пневмонії. У школі влаштували невеликий конкурс, і я переміг. Тоді мене взяли вести тимчасову колонку. Але попередній журналіст помер, тому я залишився надовго. Теми від простих шкільних переросли в складніші й глибші, навіть політичні. Я багато писав про мінуси феодального устрою, це не сподобалося власнику газети, і він неприязно попросив мене залишити місце. Я поступився ним своєму однокласнику з легшим стилем і думками. Кілька років я працював із бабусею на фермі маєтку й зовсім не думав знову писати, але одного разу ми приймали мандрівника з Нормандії, і, проговоривши з ним увесь вечір, він знову запалив у мені іскру писати.

— Ви видали його мемуари? — хрустячи сиром, запитала Лавінія.

— Ні, — він цокнув язиком. — Навіщо б я став писати його мемуари? Я знову влаштувався в газету, тільки вже в Англії.

Леді Лавінія почухала брову:

— У вас був такий шанс перед очима, вухами й пальцями, а ви пішли зовсім іншим шляхом, — розчаровано плеснула вона руками. — Їжте сир, сер. Ви як миша, тягнете все найкраще в нору й не ділитеся зі світом, — вона кинула в нього сирну кульку.

Незграбно простягнувши руку, містер Едвард усе ж таки зловив її.

Вийшовши з кімнати із припасами, вони спробували відкрити інші двері. Там виявилася кімнатка для ночівлі на чотирьох осіб і повернутися було нікуди. Якби вони з містером Ллевелліном сіли на сусідні ліжка, то їхні коліна незручно стикалися б одне з одним.

— Тут хтось живе? — невпевнено запитала вона.

— Можливо. Бачите, постіль зім'ята.

— І де пасажири?

Містер Едвард знизав плечима.

— Тоді не будемо вдиратися в чужий простір.

Вони зачинили двері.

— Як ви думаєте, містере Ллевеллін, чи може це бути місцем проживання театральної трупи?

— "Китайський театр"?

Лавінія задумливо кивнула.

— А де тоді живе жінка? Вона ж не може жити в цій крихітній каюті разом із чоловіками.

— Ви ідеаліст? — Лавінія похитала головою. — Ви бачили формат їхнього виступу? Це жорстоко.

— Виступ не має прирівнюватися до життя.

— Так, але ви думаєте, що їй дозволено жити в окремих покоях з економкою? — Лавінія фиркнула. — Я б їй побажала цього.

— Мені здається, що одна зустріч із Джоуї Кастеллом зробила вас цинічною, — підібгав губи Едвард. — Світ не такий жорстокий.

Лавінія зітхнула:

— Можливо, ви маєте рацію, і я досі вражена. Який грубий чоловік! — вона суворо насупилася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 24 25 26 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"